Аналіз основних засобів підприємств

При аналізі основних засобів (ОЗ) необхідно дати оцінку забезпеченості основними засобами виробництва і праці з урахуванням їх технічного стану, зносу, а також визначити ступінь їх використання і виявити резерви збільшення випуску продукції без додаткових капітальних вкладень і збільшення робочої сили.



Аналіз основних засобів охоплює:

1. Наявність і структуру ОЗ;

2. Стан і рух ОЗ, озброєність праці засобами, їх використання. Основні напрями аналізу і послідовність його проведення представлені на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Основні напрями аналізу основних засобів.

Джерелами інформації для аналізу основних засобів є форми річного звіту № 1 «Баланс підприємства», № 2 «Звіт про наявність і рух основних засобів і амортизаційних відрахувань, паспорт і план підприємства, табуляграми і відомості, що відображають рух основних засобів і різна первинна інформація про їх використання, баланс виробничих потужностей і ін.

У зв'язку з відносною стійкістю складу основних засобів, аналіз їх руху проводиться, як правило, один раз за рік і лише при необхідності вивчення зміни структури основних засобів може проводитися частіше.

Форма № 2 – кб (річна) «Звіт про введення в дію об'єктів, основних засобів і використання капітальних вкладень».

Форма № 22 «Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства (об'єднання).

Форма БП – Баланс виробничої потужності.

Задача аналізу наявності і структури основних засобів полягає в оцінці їх розміру і прогресивності структури. Його доцільно проводити в наступній послідовності:

1. Оцінка загального розміру основних засобів;

2. Аналіз їх структури, а також структури промислово-виробничих основних засобів.

Аналіз загального розміру основних засобів ґрунтується на оцінці вартості основних засобів на початок і кінець року, а також їх середньорічної вартості. Крім того, проводиться порівняння величини даних показників з їх рівнем в попередньому році.


В нашій базі є такі курсові роботи з фінансового аналізу основних засобів підприємства


В процесі аналізу структури основних засобів необхідно встановити питому вагу промислово-виробничих основних засобів, виробничих основних засобів. При цьому слід мати на увазі, що з вказаних груп безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції лише промислово-виробничі засоби.

Структура основних засобів визначається специфікацією галузі та відображає виробничо-технічні особливості підприємств.

При аналізі структури промислово-виробничих основних засобів виявляється співвідношення активної частини і пасивної частин.

Активна частина безпосередньо впливає на предмет праці. Основні засоби, які створюють умови для здійснення процесу виробництва, утворюють пасивну частину.

До активної частини основних засобів прийнято відносити машини і устаткування, транспортні засоби, інструмент і інвентар.

Підвищення питомої ваги активної частини основних засобів характеризує прогресивність їх структури, зростання технічної оснащеності підприємства, сприяє збільшенню випуску продукції, зростанню засобовіддачі.

При аналізі стану і руху основних засобів необхідно оцінити розмір їх поповнення, дати характеристику їх технічного і морального стану в результаті проведення заходів щодо модернізації і технічного переозброєння виробництва.

Аналіз проводиться в наступній послідовності: розраховується і оцінюється рух основних засобів, а також проводиться оцінка технічного стану основних засобів.

В процесі аналізу показники звітного року зіставляються з даними попереднього року як в цілому по виробничих засобах, так і по структурних їх частинах.

Для характеристики руху основних засобів використовуються коефіцієнти приросту, надходження й вибуття, які розраховуються як по промислово-виробничих основних засобах в цілому, так і по їх активній частині.

Коефіцієнт надходження основних засобів характеризує процес загального збільшення вартості засобів без урахування їх вибуття. Він визначається по формулі:


де K пFост– коефіцієнт надходження основних засобів;

F пост - вартість основних засобів, що поступили, за рік;

F к.р. - вартість основних засобів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття основних засобів з сфери виробництва і визначається по формулі:


де K вFи б – коефіцієнт вибуття основних засобів;

F виб - вартість основних засобів, вибулих за рік;

F п.р. - вартість основних засобів на початок року. Коефіцієнт приросту основних засобів характеризує збільшення їх вартості з урахуванням вибуття і розраховується по формулі:

Для характеристики технічного стану основних засобів використовуються коефіцієнти оновлення, ліквідації, придатності і зносу. Коефіцієнти обчислюються як по всіх засобах, так і по окремих їх структурних угрупуваннях.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує частку нових введених за рік в дію основних засобів. Він розраховується по формулі:


де K оFб н.– коефіцієнт оновлення основних засобів;

F вв - вартість введених в дію за рік основних засобів.

Коефіцієнт ліквідації показує частку ліквідованих за рік основних засобів і визначається по формулі:

де K лFикв.– коефіцієнт ліквідації основних засобів;

F ликв. - вартість ліквідованих в даному році основних засобів.

Відношення коефіцієнта ліквідації до коефіцієнта оновлення показує інтенсивність процесу оновлення основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів відображає частку залишкової вартості засобів в їх первинній вартості:


де K г Fодн.– коефіцієнт придатності основних засобів;

Fзалишкова вартість основних засобів; F - первинна (балансова) вартість основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку перенесеної вартості засобів в їх первинну (балансову) вартість. Він розраховується по формулі:

де K и Fз н . – коефіцієнт зносу основних засобів; Fизн. - вартість зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності і зносу характеризують технічний стан основних засобів і побічно відображають їх вік. Вони дозволяють судити про його працездатність і необхідність заміни.

Оцінка рівня озброєності праці основними засобами здійснюється за показниками засобоозброєності, технічної озброєності і машиноозброєності праці за звітний рік і до попереднього року.

Засобоозброєність і технічна озброєність праці, як правило, визначаються по трьох вимірниках: одного працівника промислово-виробничого персоналу, одного робітника, одного робітника в найчисленнішу зміну.

Загальним показником озброєності праці є засобоозброєність праці. Цей показник розраховується по формулах:

де: ά - засобоозброєність праці відповідно одного працівника ППП, робочого і працівника в найчисленнішу зміну;

F - середньорічна вартість виробничих основних засобів; Fк.р.- вартість виробничих засобів на кінець аналізованого періоду;

R,Rp - средньооблікова чисельність відповідно промислово-виробничого персоналу і робітників;

R кma.x - чисельність робітників в найчисленнішій зміні на кінець року.

Показник технічної озброєності праці характеризує озброєність праці активними основними засобами. Його можна розрахувати по формулах:

де: a f ,af,a f′′– технічна озброєність праці відповідно працівника ППП, робочого, робітника в найчисленнішу зміну;

Fa - середньорічна вартість активної частини основних засобів;

F кa.г. - вартість активної частини засобів на кінець року. Показник машиноозброєності праці обчислюється за формулою:


де a f′′′– машиноозброєність праці робітників в найчисленнішій зміні;

F коб. . - вартість машин і устаткування на кінець звітного року.

У задачу аналізу використання основних засобів входять визначення і оцінка рівня функціонування основних засобів.

Аналіз виконується в наступній послідовності: дається загальна оцінка ефективності використання основних засобів; виявляються і

вимірюються чинники, що впливають на зміну рівня використання основних засобів.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є засобовіддача:

В процесі загальної оцінки ефективності використання засобів проводиться зіставлення фактичного показника засобовіддачі з плановим, а також з даними попереднього періоду.

Аналіз засобовіддачі проводиться в двох напрямах: виявлення впливу і вимірювання впливу окремих чинників на засобовіддачу.

Рівень засобовіддачі залежить від ефективності використання машин і устаткування, питомої їх ваги в загальній вартості засобів. На засобовіддачу впливають такі чинники, як продуктивність, змінність роботи устаткування, вартість його одиниці. Але аналіз їх впливу вимагає додаткової інформації, яка не міститься в статистичній звітності. Тому вплив цих чинників нами не розглядається.

Для визначення сумісного кількісного впливу чинників на рівень засобовіддачі (λF ) може бути використана наступний запис:


де: N T – вартість товарної продукції за відрахуванням матеріальних витрат;

NT – товарна продукція;

F о.б. - середньорічна вартість машин і устаткування,

або після заміни співмножник умовними позначеннями:

де Kм.– коефіцієнт матеріальних витрат (відношення товарної продукції до продукції за відрахуванням матеріальних витрат);

λf - випуск продукції з гривни вартості машин і устаткування;

a f - питома вага машин і устаткування в загальній вартості виробничих засобів.

Поліпшення використання устаткування – вирішальний чинник підвищення ефективності використання основних засобів в цілому.

В процесі аналізу основних засобів важливо перевірити, як використовуються наявне устаткування. Неув'язка планів капітального будівництва і будівель по введенню потужностей з виробництвом і поставкою устаткування, некомплектність устаткування, організаційно-господарські неполадки на підприємстві, як правило, призводить до утворення на підприємстві наднормативних запасів невстановленого устаткування. Невстановлене устаткування – це «омертвлений капітал», що не дає віддачі від вкладених в нього засобів.

Введення в дію невстановленого устаткування збільшує випуск продукції. Розмір недоотриманої продукції в цьому випадку може бути розрахований по формулі:


де: N Tf – недоотримана продукція унаслідок наявності

невстановленого устаткування;

f н - середньорічні запаси невстановленого устаткування;

F об. - середньорічна вартість машин і устаткування.


Дана величина є невикористаним резервом збільшення випуску продукції.

Аналіз використання устаткування за часом повинен виявити час фактичної роботи устаткування, величину і причини простоїв.

Показник планового засобу робочого часу менше режимного на величину планового простою в ремонті, а фактичний засоб робочого часу менше за плановий на суму фактичних простоїв. Зіставлення фактично відпрацьованого часу з плановим дає можливість встановити показник використання планового засобу робочого часу. Порівняння ж фактично відпрацьованого часу з режимом характеризує показник використання режимного засобу робочого часу.

Щоб з'ясувати, наскільки повно використані всі можливості екстенсивного завантаження устаткування, визначається коефіцієнт використання календарного засобу робочого часу роботи устаткування К екст.кал..

Коефіцієнт екстенсивного використовування устаткування може визначатися також:

Разом з показниками роботи устаткування за часом аналізується показник інтенсивного використання устаткування, тобто ступені використовування його потужності:

Коефіцієнт інтегрального використання устаткування:

Розраховується також відносна економія основних засобів:

де: ОПФ0, ОПФ1 – відповідно середньорічна вартість ОЗ в базисному і звітному роках;

ІВП – індекс об'єму виробництва продукції. При розрахунку показників засобовіддачі початкові дані приводять до зіставленого вигляду.

На зміну засобовіддачі впливають ряд чинників, які можна згрупувати таким чином (рис.6.2).

Рис.6.2. Схема визначення впливу чинників на засобовіддачу

Засобовіддача визначається як:

де: К - середньорічна кількість устаткування, Тед - кількість відпрацьованих годин, СВ - середньоденний виробіток, ОПФа - вартість активної частини ОЗ, Д - кількість відпрацьованих днів, Ксм - коефіцієнт змінності, П - тривалість зміни.