Аналіз виготовлення продукції виробничих підприємств

Теоретичні засади аналізу продукції

Сучасний етап розвитку виробничих підприємств відбувається в умовах значної політико-економічної невизначеності та глобальної фінансової нестійкості. Більшість із них знаходяться у кризовому стані, що супроводжується зниженням ефективності використання капіталу, скороченням рентабельності і абсолютних значень обсягів прибутку, виникненням збитковості виробництва, відсутністю власних коштів і резервних фондів, різким зниженням платоспроможності підприємства. Зміна ринкових умов господарювання підвищуює вимоги до управління фінансово-економічними процесами підприємства та вимагає від менеджменту застосування сучасних методів управління. Керівники підприємств повинні вжити термінових заходів для мінімізації впливу негативних зовнішніх чинників на діяльність підприємств та запобігання призупиненню або повному зупиненню виробництва. Саме від професіоналізму менеджменту та прийнятих ним управлінських рішень сьогодні залежить доля українських підприємств.

У системі управління підприємством особливе місце належить плануванню його діяльності. Оскільки основною метою діяльності виробничих підприємств є виробництво і реалізація продукції для задоволення певних потреб населення і найбільша питома вага в структурі витрат даних підприємств належить витратам на виробництво продукції, то особливої актуальності в умовах кризи для цієї категорії підприємств набуває питання розробки планів виробництва продукції, які забезпечать вибір оптимального варіанту використання наявних на підприємстві ресурсів та отримання максимального фінансвого результату.

Слід зазначити, що теоретичне дослідження проблеми планування витрат виробництва має довготривалу тенденцію. До аналізу окремих її сторін зверталися вчені економісти: Котляров Т.Д., Покропивний С.Ф., Чумаченко М.Г., Пелих А.С., Друрі К., Петрович Й. М., Будіщева І. О., Устинова І. Г.

Метою даного дослідженняє розробка пропозицій щодо формування портфелю продукції виробничих підприємств за допомогою методів лінійного програмування.


Завдання аналізу виробництва

Для досягнення поставленої мети необхідно послідовно виконати наступні завдання:

ознайомитись з існуючими методами планування, які застосовуються підприємствами при розробці планів виробництва продукції;

визначити метод, який використовується на досліджуваному підприємстві;

розглянути процес формування структури портфелю продукції із застосуванням методів лінійного програмування;

зробити висновки щодо доцільності застосування запропонованих методів на основі порівняльного аналізу прибутковості портфелю продукції, сформованого з використанням методу, який застосовується на підприємстві з прибутковістю портфеля продукції, сформованого за допомогою методів лінійного програмування.

Об’єктом дослідження виступає процес поточного планування виробничої діяльності ВАТ “Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання.

Планування обсягів виробництва продукції

Планування – це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення. У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалася певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. За часовими рамками розрахунку техніко-економічних показників плани поділяють на перспективні, поточні (тактичні) і оперативно-виробничі плани.

До перспективних планів відносяться стратегічні, які визначають довгострокові цілі і основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення. Поточні плани деталізують стратегічні. Вони дозволяють швидко реагувати на зміну умов функціонування підприємства та своєчасно приймати необхідні рішення.

Складовою частиною поточного плану підприємства є план виробництва або виробнича програма. Виробнича програма – це система планових показників виробництва за обсягом, асортиментом та якістю продукції.

Процес розробки виробничої програми складається з наступних етапів:

формування портфелю продукції – визначення планового завдання по обсягу номенклатурі й асортименту продукції;

визначення планового завдання по якості продукції, що випускається;

розробка плану по спеціалізації та кооперуванню виробництва;

розробка плану реалізації;

розробка плану введення у виробництво нової продукції.

Важливим етапом розробки виробничої програми є формування портфелю продукції. Формування оптимальної структури портфелю продукції передбачає визначення такого обсягу, номенклатури та асортименту продукції, які б забезпечили підприємству ефективне використання наявних ресурсів і отримання задовільного фінансового результату.

Формування портфелю продукції відбувається завдяки застосуванню методів планування. Методи планування – це способи встановлення планових показників. До методів планування висуваються певні вимоги. Вони повинні бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства – максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від плану, який розробляється.

Методичні прийоми аналізу продукції

В процесі аналізу діяльності підприємств застосовуються наступні методи:

ресурсний – планові показники встановлюються, виходячи з ресурсних можливостей підприємства;

статистичний – показники встановлюються з використанням середніх статистичних величин за статистичними даними минулих періодів;

факторний – вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;

балансовий – полягає у використанні в планових розрахунках системи таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;

економіко-математичні – здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;

графоаналітичний – використання графіків і діаграм при визначенні певних показників.[1]

У даній статті будуть розглянуті питання застосування економіко-математичних методів – методів лінійного програмування для формування оптимальної структури портфелю продукції виробничих підприємств, оскільки саме вони, на думку автора, найбільш відповідають вимогам, які висуваються до методів планування та дозволяють задовольнити потреби сучасного планування.

Лінійне програмування – це розділ математики, в якому вивчаються методи знаходження максимуму та мінімуму лінійного функції скінченного числа змінних за умови, що змінні задовольняють скінченне число додаткових обмежень у вигляді лінійних рівнянь або лінійних нерівностей.[2]

Основна задача лінійного програмування полягає у визначенні таких значень дійсних зміннихдля яких функція мети

(1)

набуває оптимального (максимального, мінімального) значення на множині точок, координати яких задовольняють нерівності:

(2)

при обмеженнях

(3)

При багатоасортиментному виробництві та наявності обмежень з боку факторів виробництва для формування економічно обґрунтованого портфелю продукції використовують прийоми і методи лінійного програмування. Оцінка портфелю продукції як економічно обґрунтованого (оптимального) залежить від конкретних умов функціонування підприємства, зокрема від його зв’язків з ринками збуту. Якщо потреби ринку більше, ніж виробничий потенціал підприємства, то мета оптимізації – визначити таку структуру портфелю продукції, яка б забезпечила максимальний фінансовий результат за наявних факторів виробництва. Якщо ринок насичений продукцією і підприємство вимушене використовувати свій виробничий потенціал не повністю, то метою оптимізації буде формування такого портфелю продукції, який би дозволив мінімізувати витрати.

У будь-якому з розглянутих випадків вирішення поставленої задачі методами лінійного програмування полягає у знаходженні оптимуму: у першому випадку – максимуму фінансового результату, у другому – мінімуму витрат. Цільова функція являє собою лінійну комбінацію змінних:

, (4)

де– коефіцієнти при змінних , що використовуються для прийняття рішень. Якщо ми орієнтуємось на максимальний прибуток, то в якості коефіцієнтів виступають різниці між ціною та пропорційно-змінними витратами на одиницю конкретних виробів. Якщо ми мінімізуємо витрати, то в якості коефіцієнтів – змінні витрати на одиницю виробів, шо аналізуються.. Змінні витрати є постійними величинами відносно одиниці конкретного виробу, оскільки в рамках короткострокової господарської діяльності умовно визнаються незмінними ціни та незначними фактичні коливання витрат і прибутку.

Як правило, за критерій оптимізації при формуванні портфелю продукції обирають максимізацію фінансового результату, тому нижче буде наведено приклад застосування методів лінійного програмування для формування портфелю продукції підприємства машинобудівної галузі з метою оптимізації саме за цим критерієм

Методика оцінки виробленої продукції

Вхідні дані

1.Підприємство виробляє три вида продукції: кранові вантажозахоплювачі, ланцюги якірні, засоби кріплення вантажу (такелаж). Витрати на одиницю продукції, прибуток, ціна та обсяги виробництва у минулому періоді представлені в таблиці.

Таблиця 1

Економічна характеристика виробів

ВирібОбсяг виробництва, од.Ціна за одиницю, у.г.о.Змінні витрати на одиницю продукції, у.г.о.Результат брутто на одиницю продукції, у.г.о.Постійні витрати, у.г.о.Повні витрати на одиницю продукції, у.г.о.Прибуток нетто на одиницю продукції, у.г.о.
Ціна за одиницю, грн.
Кранові вантажозахоплювачі30035221330,84,2
Ланцюги якірні4002718925,21,8
Засоби кріплення вантажу(такелаж)70031201128,03,0
Сума постійних витрат11120

2. Формування портфелю продукції обмежено наявними на підприємстві ресурсами, інформація про які міститься в таблиці 2.

Таблиця 2

Ресурси підприємства

Види ресурсівОбсяг ресурсів Норми витрат на одиницю продукції за видами
Кранові вантажозахоплювачіЛанцюги якірніЗасоби кріплення вантажу(такелаж)
Матеріали, кг7000325
Робоча сила, людино-годин5200431
Виробничі потужності, машино-годин)5500164

Необхідно, використовуючи вхідну інформацію, визначити структуру портфелю продукції підприємства, що забезпечить отримання максимального прибутку.

Обмежуючі умови:

матеріали

робоча сила

виробничі потужності

Цільова функція, яка максимізує результат брутто при наявності інформації про змінні витрати, має наступний вигляд:

(6)

де – результат брутто на 1 крановий вантажозахоплювач, ланцюг якірний та засіб кріплення вантажу відповідно.

Оптимізаційна модель набуває вигляду:

(7)

У таблиці 3 приведена реалізація оптимізаційної моделі.

Таблиця 3

Реалізація оптимізаційної моделі

Ітерація Базис Базисні змінні 0  
       
101-13-711000
 700003251002333
520004310101300
 550001640015500
2 16900102,75-7,7503,250
 310000-0,34,251-0,750729729
 1300010,750,2500,2505200
 4200005,253,750-0,2511120
 22549,8102,2901,81,8860
 729000,0610,2-0,180
 1118010,7600,10,2940
 1466005,4700,2-1,21

.

3. В результаті формування портфелю продукції за допомогою методів лінійного програмування отримуємо наступну вихідну інформацію:

а)оптимальна асортиментна структура виробництва

:кранові вантажозахоплювачі – 1118 од.;

ланцюги якірні – 0 од.;

засоби кріплення вантажу – 729 од. .

б)невикористані ресурси:

матеріали 1 кг

робоча сила 0 людино-годин;

виробничі потужності 1466 машино-годин

в)максимальний прибуток-брутто: 22549,8 у.г.о.

г)постійні витрати 11120,0 у.г.о.

д)прибуток-нетто: 11429,8 у.г.о

Методика аналізу виробництва продукції

Для того, щоб наочно продемонструвати ефективність застосування методів лінійного програмування для формування оптимальної структури портфелю продукції доцільним є порівняти прибутковість портфелю продукції за минулий період (далі портфель № 1) та прибутковість портфелю продукції, який було сформовано в результаті застосування методів математичного програмування (далі портфель № 2). Дані для аналізу наведено в табл. 4 і 5.

Таблиця 4

Показники прибутковості портфелю продукції № 1

Асортиментний рядДохід від реалізації, у.г.о.Змінні витрати, у.г.о.Прибуток-брутто,у.г.о.Вкладений дохід, %Постійні витрати, у.г.о.Точка беззбитко­вості,у.г.о.Запас беззбитко­вості, %Прибутко­вість, %
Крановівантажо­захоплювачі10500,06600,03900,037,12382,96415,438,914,5
Ланцюги якірні10800,07200,03600,033,33177,19531,411,83,9
Засоби кріплення вантажу(такелаж)21700,014000,07700,035,55560,015669,027,89,9
В цілому за портфелем продукції43000,027800,015200,035,411120,031457,926,89,5

Таблиця 5

Показники прибутковості портфелю продукції № 2

Асортиментний рядДохід від реалізації, у.г.о.Змінні витрати, у.г.о.Прибуток-брутто,у.г.о.Вкладений дохід, %Постійні витрати, у.г.о.Точка беззбитко­вості,у.г.о.Запас беззбитко­вості, %Прибутко­вість, %
Кранові вантажо­захоплювачі39130,024596,0014534,037,16731,018121,953,719,9
Ланцюги якірні - - -
Засоби кріплення вантажу(такелаж)22599,014580,08019,035,54389,012369,045,316,0
В цілому за портфелем продукції61729,039176,022553,036,511120,030436,250,718,5

Аналіз даних наведених в таблиці 4 і 5 свідчить про те, що прибутковість портфелю продукції № 2 на 9 % є вищою, ніж прибутковість портфелю № 1, крім того, спостерігається зростання запасу прибутковості портфелю № 2 на 23,9 % порівняно з № 1. Позитивні зрушення відбулися за всіма показниками прибутковості портфелю продукції в цілому та за видами продукції, завдяки оптимізації структури портфелю № 2, де збільшено обсяг виробництва кранових вантажозахоплювачів до 1118 од., засобів кріплення вантажу до 729 од. і зовсім виключено із виробництва ланцюги якірні.

Висновки і пропозиції

Отже, за результатами проведеного дослідження можемо зробити наступні висновки:

формування портфелю продукції виробничих підприємств є важливим етапом планування виробничої діяльності;

в процесі планування виробничої діяльності підприємств використовуються наступні методи планування: ресурсний, статистичний, факторний, балансовий, економіко-математичні, економіко-математичні, графоаналітичні;

на базовому підприємстві використовується ресурсний метод. Недоліком даного методу є визначення планових показників тільки з урахуванням наявних ресурсів. Метод є неефективним і не відповідає сучасним умовам функціонування підприємств;

методи математичного програмування дозволяють встановити такі значення планових показників, які забезпечують, не тільки вибір найефективнішого варіанту використання ресурсів, а й оптимізацію одного з показників фінансово-господарської діяльності підприємства, який є важливим на даному етапі розвитку підприємства;

застосування методів математичного програмування в процесі дослідження для формування портфелю продукції базового підприємства дозволило оптимізувати структуру портфелю з метою отримання максимального фінансового результату. В результаті чого вдалося підвищити прибутковість портфелю на 9 %.

Таким чином, методи лінійного програмування можуть бути запропоновані для використання в процесі формування портфелю продукції не тільки базового підприємства, а й усіх виробничих підприємств.

Список використаних джерел:

Бойчик І. М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – К.:Атіка, 2004. – 480 с.

Мазаракі А.А., Толбатов Ю.А. Математичне програмування в Excel: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 208с.

Чаюн І.О., Бондар І.Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обгрунтування: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 127с.