Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства

В умовах ринкової економіки питання аналізу фінансового стану набуло особливо вагомого значення, у зв’язку із потребою в оцінці конкурентноздатності, фінансової стабільності та платоспроможності підприємства. Основним завданням підприємств в умовах кризової ситуації стоїть завдання відновлення та зміцнення рівня фінансової стійкості, що є основною передумовою його виживання і поступового переходу до ринкових відносин. Намагання утримувати підприємство від кризових явищ і розвиток систем управління підприємством поступово переросло у появу окремого розділу економіки - антикризове управління підприємством. Дана наука в основному займається розробкою методик діагностики та виходу із кризового стану. Всі ці факти свідчать про вагомість таких економічних категорій як фінансова стабільність та платоспроможність.

Питанням оцінки фінансової стабільності та платоспроможності присвячено велика кількість праць як вітчизняних так і зарубіжних авторів, зокрема Бутко А.Д., Дудко В.П., Мних Є.В., Шеремет А.Д., Савицька Г.В., Г.В. Митрофанов та багато інших. Значно меншої уваги присвячено питанню контролю фінансової стабільності. Серед авторів, що займалися розробкою даної теми слід виділити основоположника економічного контролю в Україні Білуху М.Т..

Г.В. Митрофанов вважає, що оцінка фінансової стійкості та оцінка платоспроможності підприємства є важливими напрямками аналізу економічного потенціалу в цілому. [1]

Платоспроможність підприємства є ознакою фінансової стійкості, суттю якого є забезпеченість обігових активів довготерміновими джерелами формування. Більша чи менша поточна платоспроможність (або неплатоспроможність) зумовлена більшим чи меншим рівнем забезпеченості (або незабезпеченості) обігових активів довготерміновими джерелами.

Для оцінювання платоспроможності підприємства використовують три відносних показники, що відрізняються набором ліквідних активів, які розглядають як покриття поточних пасивів. [8]


Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину поточної заборгованості може покрити організація за рахунок наявних грошових коштів. Поточні зобов’язання складаються: короткотермінових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов’язань.

Показник розраховують за формулою (1):

 

(1)

Нормативне значення Ка.л.  0,2, поширене в економічній літературі, означає, що кожного дня потрібно погашати 20% поточних зобов’язань підприємства, тобто у випадку збереження залишку грошових котів на рівні звітної дати (переважно за рахунок забезпечення рівномірного надходження платежів від партнерів) поточну заборгованість, наявну на звітну дату, можна погасити за 50 днів (1 : 0,2).

Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів характеризує коефіцієнт (поточної) ліквідності. Він показує, яку частину поточної заборгованості підприємства може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебіторської заборгованості (2):

 

(2)

 

Достатнє обмеження означає, що грошові кошти і майбутні надходження від поточної діяльності мають відшкодувати поточні борги. Для підвищення рівня поточної ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними обіговими засобами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обґрунтовано знизити рівень запасів.

Миттєвий коефіцієнт ліквідності, або коефіцієнт критичної оцінки, визначають вирахуванням значення товарно-матеріальних запасів від величини оборотного капіталу (поточних активів) і діленням одержаного результату на суму короткотермінових зобов'язань(3):

 

(3)

Товарно-матеріальні запаси – це найменш ліквідні поточні активи, оскільки дуже часто їх узагалі неможливо продати. Підприємство хотіло б виконати свої поточні зобов'язання, не покладаючись на продаж запасів. Саме тому їх віднімають від поточних активів при обчисленні миттєвого коефіцієнта.

Прогнозовані платежі можливості підприємства за умови погашення дебіторської заборгованості і реалізації наявних запасів відображає коефіцієнт покриття (4):

 

Нормативне значення Кп  12. (4)

 

Для підвищення рівня коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати зростання поза обігових активів і дебіторської заборгованості. На відміну від коефіцієнтів абсолютної ліквідності та поточної ліквідності, що показують негайну і поточну платоспроможність, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на доволі віддалену перспективу.

Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства при різному рівні обліку ліквідності активів, а й відповідають інтересам різних зовнішніх показників аналітичної інформації. Так, для постачальників товарів (робіт, послуг) найцікавішим є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб). Банк, що кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнтові уточненої ліквідності (Кл). Потенційні і дійсні акціонери підприємства більшою мірою оцінюють його платоспроможність за коефіцієнтом покриття (Кп).

Загальну платоспроможність підприємства визначають, як здатність покрити всі зобов’язання підприємства (короткотермінові і довгострокові) всіма її активами. Коефіцієнт загальної платоспроможності розраховується за формулою (5):

 

 

Достатнім є обмеження для коефіцієнта: Кз.п. 2. (5)

 

Для прогнозу зміни платоспроможності підприємства на практиці використовують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який обчислюється за формулою (6):

 

(6)

Як коефіцієнт платоспроможності, за допомогою якого здійснюють прогноз, використовують коефіцієнт покриття, нормативне значення якого беруть на рівні 2. за період відновлення платоспроможності беруть 6 місяців, за період її втрати – 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що має значення більше за 1, свідчить про наявність тенденції відновлення платоспроможності підприємства протягом 6 місяців. Значення коефіцієнта менше за 1 показує відсутність такої тенденції у звітному періоді.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що має значення менше за 1, свідчить про наявність тенденції втрати платоспроможності протягом 3 місяців.

Прогноз зміни платоспроможності підприємства можна складати за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, а також на основі значень коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненої (поточної) ліквідності, загальної платоспроможності та їх нормативних значень. При цьому можливі варіації тривалості періоду відновлення (втрати) платоспроможності залежно від мети аналізу.[5]

Значна увага до аналізу фінансового стану, а у його складі до фінансової стабільності, проявляється тому, що він має двояке значення. З одного боку, фінансовий стан виступає як результат діяльності підприємства, з іншого – він виявляє певні тенденції у подальшому розвитку підприємства, що дозволяє здійснювати як заключний так і попередній контроль.

Фінансова стабільність являє собою складову фінансового стану підприємства і характеризує здатність суб’єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у не стійкому зовнішньому і внутрішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі і в межах допустимого рівня ризику.

Контроль фінансової стабільності підприємства проводиться за групою показників, що дають загальну оцінку фінансового стану підприємства, прибутковості його діяльності і платоспроможності.

Однозначної думки, щодо показників, які варто зарахувати до коефіцієнтів, що характеризують фінансову стабільність не існує. Так М.Т.Білуха, як і більшість дослідників фінансового стану виділяє такі:

коефіцієнт автономії;

коефіцієнт маневреності;

коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

коефіцієнт нагромадження амортизації основних засобів;

коефіцієнт співвідношення власних оборотних коштів до їх загального обсягу;

коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів;

коефіцієнти ліквідності і платоспроможності. [2]

Більш ширше питання фінансової стабільності розглядається Савицькою Г.В., яка до вищезазначеного переліку додає коефіцієнт фінансового та операційного левіреджу, систему показників оцінювання фінансової стійкості за функціональною ознакою, та оцінювання фінансової стійкості підприємства, засноване на співвідношенні фінансових і не фінансових активів.

Основною проблемою, що існує у процесі контролю фінансової стабільності є оцінка фінансових показників. По-перше, кожне підприємство, повинно розробити власні показники фінансової стійкості і створити систему оцінювання показників фінансової стійкості на основі галузевих особливостей та сформованої структури активів, пасивів і загальноприйнятих підходів до їх фінансування (агресивний, помірний, консервативний), по-друге, всі показники потрібно розглядати у системі і оцінувати фінансову стійкість як щось цілісне, при цьому оцінку здійснюють на основі виявлених тенденцій на протязі декількох років, а не шляхом абсолютних значень за конкретний період. Навіть за наявності великої кількості розрахованих показників, коефіцієнтів, оцінка фінансової стійкості завдання не з легких. Таким чином основним завданням контролю фінансової стійкості та платоспроможності є розробка нормативних значень показників.[4]

В Україні є розроблені рекомендовані значення для основних показників фінансової стійкості. (табл.1.)

Таблиця 1

Розрахунок показників фінансової стійкості

  № пор Назва показника Метод розрахунку Рекомен­доване значення
  1 Коефіцієнт автономії 70
  2 Коефіцієнт фінансової стійкості 235
  3 Коефіцієнт загальної заборгованості 30
  4 Коефіцієнт маневрування 40
  5 Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу 40
  6 Коефіцієнт реальної вартості основних засобів 50
  7 Коефіцієнт абсолютної ліквідності 20
  8 Коефіцієнт швидкої ліквідності 70
  9 Коефіцієнт поточної ліквідності 200

 

Приведені рекомендовані значення не слід розглядати як єдино можливі, хоча будь-які зрушення у напрямку до їх досягнення найчастіше оцінюються як позитивні. Така ситуація зумовлена тим, що оцінка змін, що сталися у структурі власного капіталу підприємства, може розглядатися з різних позицій. Так для інвесторів (банків, інших кредиторів) ситуація є більш надійною у разі високої частки власного капіталу, що за своєю сутністю виключає фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавленні у залучені позикових коштів, як більш дешевшого методу фінансування своєї діяльності., тим більше, що відсотки за обслуговування позикового капіталу розглядаються як витрати і не включаються в оподатковуваний прибуток.

Таким чином, збільшення частки власного капіталу, не є тим однозначним показником, що характеризує покращення фінансової стійкості. Навпаки, використання позикових коштів свідчить про гнучкість підприємства, здатність підприємства залучати та повертати кредити, про довіру до нього у діловому світі.

Оцінку фінансової стійкості проведено на прикладі будівельної компанії ТОВ «Атлантіс» і було використано наступні коефіцієнти: коефіцієнт забезпеченості власними коштами, фінансової стійкості, автономії, залежності, поточної заборгованості та коефіцієнт маневрування. (табл.2)

Таблиця 2

Основні показники фінансової стійкості ТОВ «Атлантіс» за 2005 – 2007 рр.

 

№ пор Показники 2005 2006 2007 Відхилення Крите­рій
2005 2006
Абсо­лютне Віднос­не Абсо­лютне Віднос­не
1 коефіцієнт забезпеченості власними коштами 0,02 0,07 0,05 0,04 199,42 -0,02 -31,77 0,1-0,5
2 коефіцієнт фінан­сової стійкості 0,02 0,07 0,05 0,04 207,55 -0,02 -29,23 0,9-3,0
3 коефіцієнт автономії 0,02 0,06 0,04 0,04 188,78 -0,02 -27,94 0,5-1,0
4 коефіцієнт фінан­сової залежності 1,00 0,94 0,96 -0,06 -6,10 0,02 1,82 0,4
5 коефіцієнт поточ­ної заборгованості 2,63 6,55 2,38 3,92 149,09 -4,17 -63,67 -
6 коефіцієнт маневрування -2,78 -0,51 0,06 2,27 -81,62 0,57 -112,10 0,25-0,09

 

Аналізуючи показники фінансової стійкості ТОВ «Атлантіс» можна зробити висновок, що підприємство має досить нестійкий фінансовий стан, адже залежить багато в чому від зовнішніх джерел фінансування, проте це зумовлено особливістю діяльності підприємства.

Таким чином, використання у процесу контролю коефіцієнтів фінансової стабільності є не доцільним. У Франції дослідниками Ж. Франшоном і І. Романем були розроблені моделі виходу із фінансової кризи. Дані моделі досить легко переорієнтовуються для потреб фінансового контролю. [3]

Тактичний механізм фінансової стабілізації, розроблений французькими дослідниками являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства у майбутньому періоді. Принципова модель фінансової рівноваги (фінансової стабільності) підприємства має наступний вигляд (7):

 

(7)

- чистий операційний прибуток підприємства;

- сума амортизаційних відрахувань;

- сума приросту акціонерного (пайового) капіталу при додатковій емісії акцій

(збільшенні розмірів пайових внесків у статутний фонд);

- приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел;

- приріст обсягу інвестицій, які фінансуються за рахунок власних джерел;

- сума дивідендного фонду (фонду виплат відсотків власникам підприємства на

вкладений капітал)

- обсяг програми участі найманих працівників у прибутку (виплат за рахунок

прибутку);

- обсяг соціальних, екологічних й інших зовнішніх програм підприємства, які

фінансуються за рахунок прибутку;

- різниця між обсягом виплати основного боргу у поточному періоді й обсягом

можливого одержання кредиту у цьому ж періоді;

- приріст суми резервного (страхового) капіталу підприємства.

Праву частину наведеної формули становлять всі джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства, а ліву – відповідно всі напрями використання цих ресурсів. Тому у спрощеному вигляді модель фінансової стабільності підприємства, може бути представлена у такому вигляді (8):

 

, де (8)

 

- можливий обсяг генерування власних фінансових ресурсів підприємства;

- необхідний обсяг споживання власних фінансових ресурсів підприємства.

Ще однією методикою оцінки фінансового стану підприємств є модель Ковальова, яку доцільно застосовувати до підприємств виробничої галузі. В основі даної моделі покладена теза: «для забезпечення безперервного виробничого процесу необхідний певний рівень запасів» Тому однією з характеристик фінансової стійкості є забезпеченість запасів плановими джерелами фінансування.[9]

До запасів на промислових підприємствах відносять виробничі запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, строк погашення яких менший 12 місяців. До планових джерел фінансування (ПДФ) відносяться власні обігові кошти, короткострокові кредити банку під виробничі запаси, аванси, отримані від покупців, заборгованість постачальникам, доходи майбутніх періодів, строк отримання яких менший ніж 12 місяців. Для оцінки фінансового стану порівнюють два дані показники і на основі порівняння визначають тип фінансової стійкості (табл.3).

Таблиця 3

 

Типи фінансової стійкості

 

Тип фінансової стійкості Алгоритм визначення типу фінансової стійкості
1 2 3
1 Абсолютна стійкість Величина власного обігового капіталу (ВОК) більша, ніж величина запасів (З). Коефіцієнт забезпеченості запасів більший за 1
2 Нормальна стійкість Планові джерела фінансування (ПДФ) дорівнюють величині запасів. Коефіцієнт забезпеченості запасів буде дорівнювати 1

Закінчення табл.3

1 2 3
3 Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан Відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення кредитів банку для тимчасового поповнення оборотних засобів (Δ)
4 Кризовий фінансовий стан Підприємство знаходиться на межі банкрутства, при якому сума запасів більша за суму планових джерел фінансування та залучених тимчасово вільних джерел

 

Завершальною стадією контролю фінансової стабільності є її інтегральна оцінка у фінансовому стані підприємства. Методика використання показників стабільності в інтегральній оцінці фінансового стану підприємства розроблена професором М.Т.Білухою, (табл. 4). [2]

Таблиця 4

Використання показників стабільності і платоспроможності в інтегральній оцінці фінансового стану підприємства

Показник Використання в процесі контролю
1 Коефіцієнт автономії При визначенні питомої ваги власних коштів підприємства у зальному обсязі коштів, якими користується підприємство у динаміці звітних періодів
2 Коефіцієнт маневреності При встановленні маневреності використання оборотних кошів підприємства щодо всіх власних його коштів
3 Коефіцієнт реальної вартості основних засобів Для оцінки впливу продуктивного капіталу (основних засобів) у загальному обсязі коштів підприємства
4 Коефіцієнт нагромадження амортизації основних засобів При визначенні фінансового стану основних засобів та витрачання коштів амортизації на їх відновлення
5 Коефіцієнт співвідношення власних оборотних коштів до загального обігу коштів Для оцінки стану власних оборотних коштів підприємства та їх співвідношення до залучених коштів
6 Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів Для оцінки мобільності використання підприємством довгострокових кредитів і позик та інших залучених коштів
7 Коефіцієнт покриття кредитів і позик загальний Для дослідження використання оборотних коштів щодо короткострокових позик і кредиторської заборгованості
8 Коефіцієнт покриття кредитів і позик проміжний Для визначення вільних оборотних коштів підприємства (без завантажених у матеріальні запаси) для розрахунків з кредиторами і погашення позик
9 Коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства Для оцінки своєчасного розрахунку з кредиторами, акціонерами, банками, бюджетом при ліквідації підприємства. Цей коефіцієнт застосовується для прогнозування платіжних можливостей підприємства за умов своєчасних розрахунків з дебіторами

 

Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності вітчизняних підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою зарубіжних країн полягають у тому, що вони, як правило, не включені в систему заставних зобов'язань щодо власного майна, організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок залежності від бюджетного фінансування різних рівнів, не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень, не здатні швидко переорієнтуватись на випуск нових видів продукції чи послуг. Їх адміністрація і насамперед управлінська ланка не достатньо володіє фінансовим контролем, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні. Крім того, основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку.

 

Список використаних джерел:

 

Митрофанов Г.В., Фінансовий аналіз: навч. посібник – К.: КНТЕУ, 2002-301с.

Білуха М.Т., Теорія фінансово – господарського контролю та аудиту. К.: Вища школа – 1994 -356с.

Кузнецова Н.В., Комплексний економічний аналіз господарської діяльності.: навч. посібник. – 2004 – 50с.

Бернштейн Н.А. Аналіз фінансової звітності, М: “Фінанси і статистика”, 1996

Єфімова О.В. Фінансовий аналіз, М: “Фінанси і статистика”, 1996

Панков Д.А. Бухгалтерський облік і аналіз в зарубіжних країнах, МН: ІП “Экоперспектива”, 1998

Русак Н.А., Русак В.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання, МН: “Вища школа”, 1997

Поддерьогін А.М, Буряк Л.Д., Нам Г.Г., Павліковський А.М: Фінанси підприємств: Підручник - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

Михота Ч.П. Фінансова стратегія управління підприємством // Фінанси України – 2001 - №2 –с86-88.

Бланк І.О., Ситник Г.В. Управління фінансами підприємств: Підручник. – К.: Київ.нац.торг.-економ. ун-т, 2006. – 780с.