Дослідження стану розвитку цукрової галузі України і контроль за собівартістю цукру

Україна належить до традиційно цукрових держав світу, що зумовлюється досить сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для розвитку буряківництва й виробництва цукру. Коріння галузі сягає 20-х років XIX століття. Однак, її матеріально-технічна база неодноразово зазнавала значного руйнування, а вирощування цукрових буряків опинялось у кризі, як це, зокрема, бачимо і в останні роки.

В минулому виробництво цукру визначалося планом, заводи наперед мали замовлення на експорт до країн Європи. Люди працювали по 4 зміни, виробничий сезон тривав з березня до кінця грудня. Ця ситуація почала погіршуватися вже на початку 90-х років. Політична криза та роспад СРСР позначилась і на агропромисловому комплексі, почалося скорочення посівних площ та руйнування матуріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка посівів цукрового буряка в Україні [1]

 

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Посів­на площа, млн.га

1,46

1,44

1,26

1,004

0,89

0,89

0,747

0,852

0,764

0,668

0,696

0,623

0,788

0,584

(прогноз)

 

Однак, українські цукрові заводи хоч і знижували обсяг виробництва цукру, проте ще трималися на плаву. Така ситуація трималася до 1996 року, бо саме тоді Росія, що була основним споживачем нашого “білого золота ”, ввела проти нього високе ввізне мито, яке дорівнювало 40% вартості. Гостро забракло обігових коштів, переробка сировини почала проводитися виключно за давальницькими схемами, тобто обходитися без грошей. Остаточним ударом стало зниження, у 2007 році, російського замовлення у 3 рази. Український ринок перенаситився власним цукром, на складах залишилося багато минулорічного цукру, новий врожай не було де зберігати. Почалося масове закриття заводів. Тенденції розвитку показників цукрової галузі наведені у табл..2.

Таблиця 2

 

Показники цукрової галузі України за 2002 – 2007 роки [2]

тис.тонн

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008 (прогноз)

Виробництво цукру

1420

1470

1791

1878,5

2592

1867

1815

Імпорт цукру

375,8

474,96

390,2

220

28,3

30

280

Експорт цукру

170,4

491,1

156,6

41,7

22,5

25

25

Залишки цукру

-

-

-

-

469,5

141,5

-

Споживання цукру

1450,6

2066,9

1990,4

2097,3

2100

2200

2211,5

 

Головні економічні наслідки системної кризи:

втрата вітчизняних традицій вирощування цукрових буряків;

постійна незавантаженість потужностей цукрових заводів: цукрових буряків вистачає для роботи в оптимальному виробничо-економічному режимі ( 90 днів) тільки для третини з них;

висока собівартість українського бурякового цукру (сьогодні — 400—450 доларів США за одну тонну), що робить його неліквідним на внутрішньому ринку і неконкурентоспроможним на зовнішніх;

скорочення внутрішнього споживання цукру з 50 кг на душу населення у 1991 році до 25 кг у наші дні, за рекомендованої норми 38 кг;

зростання обсягів контрабандно завезеного в Україну цукру з Польщі, Білорусі, Росії та інших країн.

На сьогодні в Україні є 192 цукрових заводи, хоча від окремих із них залишилися тільки стіни з проваленим дахом. Останніми роками дедалі менше їх, у сезон цукроваріння, може розпочати роботу. Причина проста: явна збитковість виробництва. Давно триває стихійний процес “природного відбору”, у результаті закрито майже 30% підприємств. Подальше “помирання” загрожує соціальною катастрофою, оскільки більшість цукрових заводів — селищеутворюючі підприємства, які тримають на собі весь тягар соціальної сфери. Це означає, що закритий завод не лише викидає на вулицю до 1000 безробітних, а й ставить на межу замерзання і вимирання все селище.

На більшості цукрових заводів технологічне устаткування відпрацювало свій ресурс. Якщо наприкінці 80-х років старіння основних фондів було на рівні 51%, то в 2007 році — 70%. І модернізувати підприємства ніхто не збирається, адже їх власникам вигідніше пустити завод на металобрухт, ніж зазнавати збитків на виробництві цукру. До речі, цукровики вважають, що найбільшої шкоди галузі завдала приватизація підприємств. Через постійний перепродаж контрольних пакетів акцій іноді важко встановити реального власника заводу. За браком державного контролю над процесами приватизації окремі ділки-бізнесмени спромоглися порізати і продати на металобрухт майже 40 цукрових заводів, причому, на жодному з цих заводів немає юридичного рішення щодо його ліквідації чи знищення. А найбільше демонтовано підприємств у Черкаській, Сумській та Вінницькій областях. Сьогодні цукрові заводи, практично перестали бути суб’єктом господарсько-фінансової діяльності. Вони є переробними підприємствами для певної комерційної структури або фінансово-промислової групи.

Відносини в цукровій галузі регулюються Законом № 758-XIV України від 17 червня 1999 року “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, а також постановою Кабінету міністрів України №1977, від 15 лютого 2002 року “Деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру”. Точніше сказати, мають регулюватися. Наприклад, так і залишилися лише на папері передбачені законом ліцензування оптової торгівлі, попереднє фінансування цукровиробників для задоволення державних потреб, пільгове державне кредитування буряково-цукрового комплексу.

По при все в Україну почалося масове ввезення цукру-сирцю, який склав значну конкуренцію і без того збитковому цукру з буряка. Ні хто не розуміє, що буряковий цукор солодший за сирцевий на 30%, хоч роздрібна ціна в них однакова. Складається таке враження, що наша влада навмисно нищить власну промисловість.

Отже основними проблемами у цукровій галузі є:

втрата зовнішніх ринків збуту цукру;

недосконалість механізмів економічного регулювання виробництва, що призвело до серйозних соціальних наслідків – втрати робочих місць, зниження рівня заробітної плати, росту заборгованості, зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів;

практична відсутність кредитування виробника, що призвело до переходу на давальницькі схеми переробки сировини і бартерні відносини у галузі;

втрата економічної зацікавленості виробників у вирощуванні цукрової сировини;

нерозвиненість ринкових відносин у сфері виробництва, переробки і реалізації цукру;

насичення українського ринку цукром з тростини;

майже повна відсутність інвестицій у галузь, її непривабливість для вітчизняних і зарубіжних інвесторів;

різке скорочення матеріально-технічного забезпечення буряко-сіючих господарств і цукрових заводів;

висока собівартість порівняно з низькою ціною.

Також необхідно звернути увагу на собівартість продукції. Розглянемо собівартість з наукової точки зору. Собівартість продукції - це витрати підприємства пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг. В цукровому виробництві використовуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об’єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва. Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 т/км, 1 кВт.год, 1 м3 води.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в системі вирощування буряків побічна продукція (гичка, жом, патока та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основ­ної продукції.

Модель собівартості 1 тонни цукру:

Собівартість 1 т. цукру = 1,555 • 10 3 + 10,062 • х1 + 9,866 • х2 – 168,266• х3 ,

де, х1 – собівартість буряка;

х2 – тариф на переробку;

х3 – вихід цукру.

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості по кожному виду продукції всі операційні витрати групують за статтями. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції кожне підприємство встановлює самостійно. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за статтями, які наведені в табл.3.

Таблиця 3

Групування витрат за статтями на підприємствах цукрової галузі [3]

 

Статті витрат

У рослинництві

У допоміжних виробництвах

У підсобних промислових виробництвах

Витрати на оплату праці із соціальними нарахуваннями

+

+

+

Насіння і садивний матеріал

+

 

 

Добрива

+

 

 

Засоби захисту рослин

+

 

 

Сировина і матеріали (без зворотних відходів)

 

 

+

Роботи і послуги

+

+

+

Витрати на ремонт необоротних активів

+

+

+

Інші витрати на утримання основних засобів

+

+

+

Загальновиробничі витрати

+

+

+

Інші витрати

+

+

+

Непродуктивні витрати (в обліку)

 

 

 

 

Більше того, при оцінці фактичних економічних витрат виробництва цукру слід враховувати знос обладнання на цих заводах. Слід також зважати на той факт, що, хоча ціни на енергію в Україні зросли, вони все ще не досягли світового рівня.

Собівартість виробництва цукру у 2008 році зросте до 3700 грн. за тонну. А оптово-відпускна ціна становитиме понад 4000 грн.за тонну. Собівартість зростає за рахунок здорощення матеріально-технічних ресурсів, а також цьогорічне скорочення посівних площ під цукровими буряками до 389,8 тис. гектарів, що на 38% менше ніж минулого року (табл.4).

Таблиця 4

Динаміка матеріальних витрат на виробництво цукру [1]

 

Матеріальні витрати

Одиниці виміру

Роки

2006

2007

2008

2008 до 2006, %

Природний газ без транспортування

тис. м. куб.

550

109

1700

309

Вугілля

тонна

333

523

730

219

Вапняковий камінь (без доставки)

тонна

26

42

82

315

Доломітний камінь (без доставки)

тонна

41

65

130

317

Дифузійні ножі

компл

20

26

36

180

Мішкотара

шт

1,52

1,98

1,98

130

Хімпрепарати (формалін)

кг

1,3

1,72

2,4

185

Залізничне перевезення

тн/км

41

50

61

149

Автоперевезення

тн/км

1,3

1,6

2

154

Сірка

кг

0,55

0,75

0,75

136

Фільтрувальна тканина

квад.м.

25

31

36

144

Металопрокат

тонна

1300

1800

3650

281

Кальційована сіль

кг

1,68

1,75

1,9

113

Витрати на переробку 1 тонни цукрових буряків

грн

137,7

184,1

254,3

184,

 

Одним із важливих питань є контроль за собівартістю продукції. Від ефективного визначення собівартості залежить роздрібна ціна продукції. Собівартість ґрунтується на витратах. Ефективним методом перевірки правильності і документальної обґрунтованості списання витрат на виробництво за елементами і калькуляційними статтями є зустрічна перевірка і звірка даних первинних документів (лімітних карток, забірних відомостей з сировини і матеріалів) з даними аналітичного і синтетичного обліку (машинограмами, відомостями розподілу витрат сировини і матеріалів, заробітної платні, журналами 5 і 5-а, відомостями журнальної форми обліку, відомостями оцінки остаточного браку і розрахунку втрат від браку, даними оцінки залишків і нестач незавершеного виробництва) і звітними матеріалами (виробничими звітами цехів, періодичними звітами із собівартості). Одночасно перевіряється правильність оцінки матеріалів шляхом співставлення оцінки списаних матеріалів з обліковою їх оцінкою; правильність розрахованих відхилень від купівельних цін, оцінки незавершеного виробництва і обліку зворотних відходів. За рахунок цих факторів на окремих підприємствах має місце необґрунтоване регулювання собівартості продукції, що випускається.

Послідовність і напрями контролю собівартості цукру.

1. Загальна оцінка виконання плану реалізації підприємством та в розрізі договорів з покупцями по звітних періодах року (методи аналізу даних про виконання договорів покупцями).

2. Перевірка виконання графіка відвантаження готової продукції покупцям-замовникам:

організації обліку у відділах збуту та відвантаженням продукції покупцям (обстеження наявності систематизованих переліків асортименту поставок по замовниках і термінах відвантаження, відміток про фактичне виконання (дата). Достовірність обліку контролюється методом порівняння показників накладних на відвантаження з даними оперативного обліку відділу збуту;

своєчасності відвантаження готової продукції методом порівняння даних про випуск продукції та її відвантаження по датах місяця, ураховуючи обсяги залишків на складі, візуальної перевірки документів (розпоряджень, товарно-транспортних накладних).

3. Контроль своєчасності здачі первинних документів про відвантаження продукції покупцям до бухгалтерії (метод порівняння дати звіту і дати відвантаження).

4. Перевірка своєчасності і правильності оформлення платіжних документів для розрахунків з покупцями (розрахунків-фактур, платіжних доручень-вимог фінансовим відділом, бухгалтерією). Застосовується метод візуальної перевірки реквізитів документів, аналіз листування з покупцями, арифметична перевірка обсягів за вартістю, договірних цін, ПДВ.

5. Контроль дотримання методики бухгалтерського та податкового обліку, достовірності даних про розрахунки з покупцями та обсяги реалізації продукції:

обґрунтованість бухгалтерських записів поточного ревізованого місяця у відомості №16 (візуальна перевірка наявності, достовірності документів і порівняння даних з них у розрізі покупців). Особлива увага звертається на: дату відвантаження, дату оплати, факти списання заборгованості покупців за рахунок підприємства, повернення продукції покупцями, факти додаткової поставки при недостачі по претензіях покупців, пересортиці, заміні одних видів іншими, при претензіях про порушення умов договорів, при бартерних розрахунках;

правильність ведення податкового обліку по ПДВ, валових доходів по операціях з реалізації продукції (робіт. послуг). Застосовуються методи нормативної перевірки обліку. Порівняння й аналізу даних систематизації та узагальнення даних бухгалтерського обліку.

6. Перевірка достовірності звітності (ф.2) про фінансові результати, податкової звітності з обсягів реалізації продукції (аналіз і порівняння даних поточного обліку в журналі-ордері №11, Книзі головних рахунків, ураховуючи дані про виявлені порушення при узагальненні матеріалів ревізії стосовно визначення обсягів реалізації) [4].

Одночасно звертають увагу на випуск продукції, яка не користується попитом або має обмежений збут. Щодо таких видів продукції фактична собівартість одиниці яких розраховується шляхом поділу всіх фактичних затрат на фактичний випуск продукції за винятком понад планового випуску, яка має обмежений збут.

Нажаль контроль на цукрових підприємствах ведеться не досить ефективно. Необхідно провести планову інвентаризацію усіх цукрових заводів України. Встановити, нове сучасне обладнання для точного контролю за виробництвом.

Сьогодні для розвитку цукробурякового комплексу України – крім необхідності впровадження сучасних технологій вирощування цукрових буряків, достатнього забезпечення бурякосіючих господарств високоякісним насінням, мінеральними добривами і засобами хімічного захисту рослин, підвищення якості машинного парку – дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж.

Державні заходи, які можуть вивести цукрову промисловість з кризи поділяються на дві основні групи. До першої належать заходи внутрішньодержавної господарської політики у виробництві та реалізації цукру. Вони пов’язані з проблемою землекористування, організацією управління цукровою промисловістю, забезпеченням виробництва трудовими ресурсами та матеріально-технічними ресурсами. До другої групи належать заходи зовнішньогосподарської політики держави, тобто проблеми регулювання ввезення і вивезення цукру, технічних засобів, хімічних матеріалів, насіння, тарифів перевезення, митні платежі.

Для покращення ситуації в галузі з безвиході, необхідно здійснити низку конкретних заходів:

1. Потрібно реформувати схему управління цукробуряковою галуззю з метою тіснішої взаємодії між державними структурами, учасниками цукробурякового комплексу, операторами цукрового ринку, постачальниками ресурсів, тобто фірмами і підприємствами, які впливають на формування політики в цій галузі.

Є три можливих шляхи організаційних змін із метою модернізації й оптимізації сфери управління цукробуряковим комплексом:

реформування структури Національної асоціації цукровиків України;

створення альтернативної (професійної) асоціації цукровиків;

створення Державної акціонерної компанії з регулювання ринку цукру, у якій, крім держави, акціонерами виступатимуть учасники цукробурякового комплексу.

Критерієм визначення членства в зазначених організаціях і кількості голосів учасників має бути обсяг виробництва цукру за попередній рік. Головною метою діяльності організації є розробка основних напрямів державної політики у сфері виробництва й оптової торгівлі цукром, розподіл квот і видача ліцензій на виробництво та оптову торгівлю, формування і внесення пропозицій щодо мінімальних цін на цукровий буряк і цукор, здійснення контролю за виконанням нормативних документів.

2. Слід розробити систему критеріїв для рейтингового визначення базових цукрових заводів. Визначення таких допоможе раціонально використовувати виробничі потужності галузі, сформувати стабільні зони бурякосіяння, виробляти цукор з оптимальною собівартістю. За основні показники ефективності цукрових заводів пропонується взяти виробничу потужність підприємств і кількість цукру, отриманого в перерахунку на один гектар зони бурякосіяння.

3. Необхідно встановити паритетні мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор на рівні, що сприяв би залученню кредитів комерційних банків як на цукрові заводи, так і в бурякосійні господарства, стимулював упровадження грошових розрахунків за буряк і матеріально-технічні ресурси.

При визначенні мінімальних цін на цукрові буряки і цукор слід орієнтуватися на показники роботи найефективніших господарств і заводів. При розрахунках собівартості не повинні враховуватися завищені цінові показники на матеріально-технічні ресурси, що виникають при бартерних поставках.

4. Кабінет міністрів має заборонити бартерні схеми переробки цукрових буряків. Лише перехід на грошову форму розрахунків між суб’єктами цукробурякового комплексу дозволить упровадити механізми квотування, ліцензування та дійового контролю за їх виконанням.

5. Необхідно прийняти зміни до закону “Про митний тариф України”, яким встановити ввізне мито на тростинний цукор-сирець у розмірі 100 євро за тонну. Таке ввізне мито зрівняє вартість тростинової сировини і бурякової. А за нестачі на внутрішньому ринку цукру-піску і при зростанні цін на нього дасть можливість оперативно завозити для переробки тростину і тим самим запобігти різкому стрибкові цін. Крім того, це сприятиме завантаженню внутрішніх виробничих потужностей і зростанню надходжень до бюджету України.

6. Виходячи із ситуації, що склалася в цукровій галузі, й у зв’язку зі специфікою її сезонної роботи, необхідно відновити дію ст. 9 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства” і внести відповідні зміни до законів “Про податок на прибуток” і “Про податок на додану вартість”. На крайній випадок, необхідно розглянути пропозицію про нарахування податкових зобов’язань для цукрових заводів по закінчених операціях (реалізація плюс оплата). Специфіка роботи цукрових заводів полягає в тому, що сам сезон цукроваріння триває всього 60—90 діб, а підготовка до сезону ведеться протягом шести-семи місяців. Реальну можливість розрахуватися більшість цукрових заводів має лише по закінченні сезону і реалізації готової продукції.

7. Доцільно скасувати податок на додану вартість при наданні послуг із переробки цукрових буряків фізичним особам, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.У зв’язку з розпаюванням і приватизацією земель рік у рік зростає питома вага цукрових буряків, які постачають на заводи фізичні особи-неплатники ПДВ. Така ситуація погіршує незбалансованість розрахунків цукрових заводів за цим податком.

8. Потрібно скасувати нарахування й оплату авансових платежів із податку на прибуток. Податок має нараховуватися один раз на рік, за підсумками сезону цукроваріння, але оплачуватися рівними частками протягом наступного року без нарахування пені і штрафних санкцій (або протягом першого півріччя наступного року).

9. Для фінансування ліквідації чи перепрофілювання цукрових заводів, пере­ква­ліфікації та соціальної підтримки персоналу цих підприємств слід створити спеціальний позабюджетний фонд, який фінансуватиметься за рахунок відрахувань від кожної реалізованої (чи виробленої) тонни цукру.

Щороку в період цукроваріння необхідно проводити тендери на поставку цукру в Держрезерв України. Це не лише сприятиме поповненню державних запасів, а й зменшить пропозицію цукру на ринку в період масового виробництва.

Необхідно, щоб у одного керівника, був лише один цукровий завод, а не так як ми бачимо зараз, один власник має 3 –7 заводів. Тоді буде здорова конкуренція, заводи закривати буде не вигідно. [1,2]

Ми мусимо усвідомити: цукор як пріоритетна й стратегічна галузь може дати мільярди в бюджет України. А це та надзвичайно важлива справа, якою ми всі разом повинні опікуватися і на яку мають бути скеровані зусилля державних владних структур, науковців, підприємців, виробничо-господарських формувань на місцях у найближчі три-чотири роки. Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин у цукробуряковому виробництві, чітке дотримання правил гри, тобто використання відповідних економічних, організаційних і правових методів, дозволить змінити на краще соціально-економічну ситуацію у галузі, відновити гідне становище сільськогосподарських товаровиробників на вітчизняному ринку цукру, дати нові робочі місця, поліпшити соціальні умови життя працівників та їхніх родин.

 

Список використаних джерел:

 

АгроПрофі - Український тижневик ділової інформації – http://www.agroprofy.com.ua

Инвестгазета №41, 20.10.2008

Михайлицька Н. Облік витрат та формування собівартості продукції в

цукроварінні в сучасних умовах Частина 1. – Житомир: ЖІТІ, 2000

Білик М.Д. Організація і методика аудиту сільськогосподарських підприємств: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003