Аналіз фінансового стану підприємства та прогноз його діяльності

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє оцінка фінансового стану підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. І хоча сам термін "фінанси" за останні 10-15 років пройшов через певні зміни та суттєво ускладнився, фінансові аналітики у країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів для прогнозування.

Однак економічні реалії в Україні, як і в більшості сусідніх з нею держав, мають певну специфіку, що вносить корективи у традиційну методологію оцінки. Особливістю формування цивілізованих ринкових відносин в Україні є посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення методів технічної обробки економічної інформації.

Середовище, в якому функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями цін на ресурси та відносно високим темпом інфляції. Більшість цих факторів враховується при викладенні матеріалу вітчизняними та російськими авторами підручників та навчальних посібників з економічного аналізу, використаних при написанні даної роботи.

Таким чином, об'єктивна необхідність подальшого розвитку теоретичних і методико-прикладних основ і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану, й обумовили актуальність і доцільність вибору даної теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Враховуючи важливість та актуальність цього питання досить значна частка економічних досліджень вітчизняних та іноземних науковців була присвячена вивченню цієї проблеми. Так, наприклад, основними авторами досліджень, матеріали яких були використані в даній статті є: Бернар Коласс, Бланк И.А, Поддєрьогін А.М., Суторміна В.М, Джеймс Ван Хорн, Гребельний В.І., Зятковський І.В., Ізмайлова О.А, Крейнина М.И., Попова Р.Г., Савицкая Г.В., Чумаченько М.Г.


Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є дослідження особливостей формування індикаторів фінансового стану для розробки довгострокового прогнозу діяльності. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити ряд завдань. По-перше, провести аналіз існуючих підходів до оцінки фінансового стану; по-друге, виявити індикатори фінансового стану для розробки довгострокового прогнозу діяльності підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Як економічна категорія фінансовий стан відображає забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, раціональність їх розміщення та ефективність використовування і характеризується такими показниками ("індикаторами"), як ліквідність, ділова активність, фінансова стійкість, рентабельність та інші. В сучасних умовах від стійкості фінансового стану підприємства залежить успішність його діяльності на ринку та взаємовідношення з іншими економічними суб'єктами. Тому для досягнення найкращих виробничих та фінансових результатів підприємству необхідний постійний контроль за фінансовим станом та розробка заходів по його покращенню.

Прогнозування фінансового стану підприємства є невід’ємним елементом його управлінням. Визначаючі фінансовий стан як складну систему, що є об’єктом прогнозування, нами пропонується розглядати прогнозування фінансового стану підприємства як розробку системи науково обґрунтованих імовірнісних припущень про базові і альтернативні структурні зміни в активах та пасивах підприємства, обумовлених ефективністю використання капіталу. Прогнозування фінансового стану підприємства доцільно здійснювати шляхом моделювання, оскільки останнє дозволяє відображати перспективний фінансовий стани в залежності від необмеженої кількості факторів. Таким чином, адекватність прогнозування фінансового стану залежить від процедури та логіки побудови прогнозної моделі. Це обумовлює необхідність визначення послідовності процедур та основних етапів прогнозування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає: фінансові категорії; фінансові показники; фінансові коефіцієнти.

Застосування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності [6].

Основними методологічними принципами формування системи показників-індикаторів фінансового стану підприємства мають бути визнані такі [9]:

1.Адекватність системи показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їх допомогою забезпечити оцінку фінансового стану підприємства, здійснення діагностики наявності передумов для її підвищення.

2.Наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення динамічного та порівняльного аналізу.

3.Можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів фінансового стану, що забезпечує тотожність їх економічного розуміння та тлумачення при використанні різними фахівцями-експертами.

4.Можливість накопичення статистичної бази стосовно рівня та динаміки зміни показників, що з часом стане інформаційною передумовою розробки спеціальних критеріальних моделей (рейтингових систем) оцінки фінансового стану.

5.Охоплення показниками усіх найважливіших напрямів (сфер) оцінки фінансового стану підприємств, в яких можуть знаходити віддзеркалення фінансового стану.

6.Оптимальна чисельність показників з кожного напряму дослідження, виключення зі складу системи показників, що дублюють один одного (тобто за цими показниками можна отримати тотожний за економічним змістом аналітичний висновок).

7.Можливість чіткого та однозначного визначення негативного значення (критеріальної межі) або негативної динаміки (напряму зміни), які можуть використовуватись як база для оцінки фінансового стану.

Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторі фінансового стану підприємства, Бланк І.О. пропонує виокремлення показників експрес- та фундаментальної діагностики. До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються тільки на підставі публічної звітності підприємства (затверджених форм фінансової звітності). Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо).

Перспективний аналіз фінансового стану господарюючого суб’єкта являє собою дослідження фінансових результатів господарської діяльності підприємства з метою визначення їх можливих значень в майбутньому. Цей вид аналізу повинен забезпечити адміністрацію інформацією про майбутнє для прийняття ефективних стратегічних управлінських рішень.

Вихідним пунктом аналізу є визнання факту деякої наступності (або визначеної стійкості) змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періоду. Тому інформація, яка використовується для перспективного аналізу, береться також й з бухгалтерської звітності.

Проведення довгострокового прогнозу фінансового стану підприємства варто проводити в наступній послідовності (рис. 1):

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Послідовність реалізації методики розробки довгострокового прогнозу діяльності підприємства

 

Постановка цілей прогнозування передбачає визначення основних напрямів використання прогнозних даних, тобто на цьому етапі дається відповідь на запитання, де будуть використані прогнозні дані. Збір інформації – це процес збору первинних даних, що характеризують фінансовий стан підприємства, насамперед це фінансова звітність за попередні звітні періоди.

Складною проблемою варто визначати розробку довгострокового прогнозу. Тут виділяють два моменти: а) ризик господарської діяльності; б) ризик прогнозу.

Ризик господарської діяльності може бути знижений за рахунок залучення в групу експертів практичних робітників. Ризик прогнозу можна зменшити за рахунок використання накопиченого вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також за рахунок багатоваріантних імітаційних розрахунків господарської діяльності об’єкту за допомогою ЕОМ.

Баланс підприємства (форма №1) служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Перелік індикаторів фінансового стану може істотно варіюватися. Цей набір індикаторів можна прийняти як перший критерій для класифікації методів. Отже, по набору прогнозованих показників методи прогнозування можна розподілити на:

1) методи, в яких прогнозується один або кілька окремих показників, що представляють найбільший інтерес і значимість для аналітика, наприклад, виручка від реалізації, прибуток, собівартість продукції тощо.

2) методи, в яких будуються прогнозні форми звітності загалом у типовій або укрупненій номенклатурі статей. На підставі аналізу даних минулих періодів прогнозується кожна стаття (укрупнена стаття) балансу й звіту про фінансові результати. Величезна перевага методів цієї групи полягає в тому, що отримана звітність дозволяє всебічно проаналізувати фінансовий стан підприємства. Аналітик одержує максимум інформації, яку він може використовувати для різних цілей, наприклад, для визначення припустимих темпів нарощування виробничої діяльності, для обчислення необхідного обсягу додаткових фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, розрахунку будь-яких фінансових коефіцієнтів тощо.

3) методи прогнозування звітності, у свою чергу, поділяються на методи, в яких кожна стаття прогнозується окремо, виходячи з її індивідуальної динаміки, і методи, які враховують існуючий взаємозв'язок між окремими статтями як у межах однієї форми звітності, так і з різних форм. Дійсно, різні рядки звітності повинні змінюватися в узгодженій динаміці, оскільки вони характеризують ту саму економічну систему.

Залежно від виду використовуваної моделі всі методи прогнозування можна підрозділити на три великі групи (рис. 2):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 2. Класифікація методів прогнозування фінансового стану підприємства

 

Дані методи прогнозування не випадково названі базовими методами. Вони є основою будь-яких моделей фінансового прогнозування, однак рідко використовуються на практиці в чистому вигляді. У більшості випадків застосовується якийсь комбінований метод, що поєднує у собі прийоми й алгоритми декількох з базових. Це обумовлено наявністю у кожного окремого базового методу недоліків і обмежень, які нейтралізуються при їх комплексному використанні. Базові методи в складі комбінованих взаємодоповнюють один одного. Найчастіше один з них розглядається як інструмент додаткового контролю результатів, отриманих іншими методами.

Комбінований метод, досліджуваний у даній статті, по наведеній класифікації відноситься до методів, які прогнозують форми звітності (в укрупненій номенклатурі статей). У прогнозуванні враховується не тільки індивідуальна динаміка статей, але й взаємозв'язок між окремими статтями як усередині однієї форми звітності, так і між різними формами. На рис. 2 показаний зв'язок даного методу з базовими. Як результат прогнозування одержують баланс і звіт про фінансові результати в майбутньому періоді в укрупненій номенклатурі статей. Далі для опису комбінованого методу будуть використані наступні умовні позначення: НА - необоротні активи; ОА - оборотні активи; ВК - власний капітал; КЗ - величина кредиторської заборгованості; ТОА - тривалість обороту оборотних активів; ТКЗ - середній строк погашення кредиторської заборгованості; В - виручка від реалізації; П - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства; n - останній звітний період; n+1 - прогнозований період.

Складання прогнозної звітності починають із визначення очікуваної величини власного капіталу. Статутний, додатковий і резервний капітали звичайно змінюються рідко (якщо тільки в прогнозованому періоді не планується здійснити чергову емісію акцій), тому в прогнозний баланс їх можна включити тією же сумою, що й в останньому звітному балансі. Таким чином, основним елементом, за рахунок якого змінюється сума власного капіталу, є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Розмір прибутку можна розрахувати по методу пропорційних залежностей, виходячи з величини коефіцієнта рентабельності продажів РП у майбутньому періоді, що дорівнює відношенню прибутку до виручки від реалізації:

 

РП = П / В (1)

 

Прогнозна величина даного показника, а також виручки від реалізації визначаються методом авторегресії на підставі її індивідуальної динаміки в попередніх періодах. Тут варто зауважити, що більш надійний прогноз величини виручки від реалізації може бути отриманий експертними оцінками фахівців підприємства, що базуються на минулих обсягах продажів, ринковій кон'юнктурі, виробничих потужностях, ціновій політиці тощо. Однак, такого роду оцінки, як правило, недоступні зовнішньому аналітику, який має у своєму розпорядженні тільки публічну звітність підприємства. Отже, величина власного капіталу в майбутньому періоді визначається, як його величина в останньому звітному періоді, збільшена на величину прогнозованого прибутку (детермінований факторний метод):

 

Скn+1 = Cкn + П (2)

 

Далі визначаться потреба у власному оборотному капіталі ВОК, обумовленому як необхідна частина власного капіталу, що направляється на формування оборотних (поточних) активів:

 

ВОК = СК - ВА (3)

 

Рівняння (3) є часткою балансового рівняння, оскільки відображає рівність між власним капіталом, як джерелом формування коштів, і тими видами активів, на формування яких він направляється. Таким чином, фактично тут використовується балансовий метод прогнозування. Величина необоротних активів у прогнозному періоді визначається за допомогою методу авторегресії.

Наступним кроком буде визначення величини кредиторської заборгованості в прогнозному періоді Кзn+1, що пов'язана з величиною ВОК. Дійсно, кредиторська заборгованість є кредитом постачальників підприємству й, тому, повинна розглядатися як джерело фінансування. Внаслідок розриву в строках погашення кредиторської заборгованості й обороту оборотного капіталу, виникає потреба в додатковому фінансуванні, тобто ВОК. Визначимо вид залежності між величинами КЗ і ВОК. Якщо позикові кошти у вигляді кредиторської заборгованості надаються на строк, більш короткий, ніж тривалість операційного циклу, то платежі по зобов'язаннях можуть здійснюватися лише за умови, що підприємство має у своєму розпорядженні достатній власний оборотний капітал. Величина потреби в цьому джерелі фінансування визначається часом між закінченням використання кредиту постачальників і закінченням виробничо-комерційного циклу (періоду обороту поточних активів) (ТОА - ТКЗ), а також величиною майбутніх платежів в одиницю часу П/Д:

 

ВОК = (ТОА - ТКЗ)*П / Д (4).

 

З іншого боку, для оборотності кредиторської заборгованості, по визначенню маємо:

Обкз = П / КЗ, (5)

 

де П - сума платежів кредиторам.

Тоді середній строк погашення заборгованості буде дорівнювати:

 

ТКЗ = Д/ Обкз = КЗ*Д / П, (6)

де Д - тривалість звітного періоду.

Ввеличину П / Д, маємо:

 

ВОК = Кзn+1*(ТОА - ТКЗ)/ ТКЗ (7).

 

Таким чином, потреба у власному оборотному капіталі визначається величиною кредиторської заборгованості, тривалістю обороту капіталу, вкладеного в поточні активи, а також строком погашення кредиторської заборгованості. Величина ВОК скорочується при зменшенні періоду обороту оборотних активів. У випадку, коли ТОА < ТКЗ, вираження в дужках формули дає негативний результат, що означає відсутність потреби у власному капіталі для формування оборотних коштів. У цьому випадку всі поточні пасиви представлені тільки заборгованістю кредиторам.

Для величини кредиторської заборгованості одержимо:

 

Кзn+1 = ВОК * ТКЗ / (ТОА - ТКЗ) (8)

 

Розрахована по цій формулі величина буде максимально можливою величиною кредиторської заборгованості, розрахованої в припущенні, що вся потреба підприємства у фінансуванні задовольняється за рахунок власного капіталу. Таким чином, величина кредиторської заборгованості прогнозується детермінованим факторним методом за допомогою функціональної залежності. Тривалість обороту оборотних активів у прогнозному періоді ТОА визначається методом авторегрессии, що дозволяє виділити основну тенденцію зміни даного показника на підприємстві. Для визначення величини строку погашення кредиторської заборгованості ТКЗ припустимо, що в майбутньому періоді характер розрахунків з постачальниками не зміниться. Тоді можна покласти значення ТКЗ у прогнозному періоді рівним його значенню в останньому звітному періоді:

 

ТКЗ(n+1) = ТКЗ(n) (9)

 

Перед визначенням остаточної величини кредиторської заборгованості для включення в прогнозний баланс, необхідно розрахувати значення величини оборотних активів ТА(n+1). Для цього скористаємося вже розрахованим вище значенням тривалості обороту оборотних активів ТОА. Для оборотності оборотних активів маємо:

 

Обта = В / <ТА> (10)

 

де <ТА> позначає середню за звітний період величину оборотних активів. Тоді тривалість обороту оборотних активів буде дорівнювати:

 

ТОА = Д/ Обта = <ТА>*Д / В, (11)

 

де Д - тривалість звітного періоду. З іншої сторони:

 

<ТА> = (ТА(n) + ТА(n+1))/2 (12)

З (11) і (12) маємо:

 

ТА(n+1) = 2* В*ТОА/ Д - ТА(n) (13)

Підставляючи вже відомі величини в праву частину формули (13), ми визначимо прогнозну величину оборотних активів ТА(n+1) (детермінований метод).

Отже, для остаточної побудови прогнозних форм звітності в укрупненій номенклатурі статей нам залишилося визначити величини кредиторської заборгованості й кредитів у пасиві балансу. Це робиться за наступною схемою. Визначаємо величину валюти балансу як суму величин оборотних і необоротних активів. Потім розглядаємо визначену нами раніше по формулі максимальну величину кредиторської заборгованості Кзn+1. Залежно від її величини, прогнозування завершується одним із двох варіантів. Якщо сума Кзn+1 і величини власного капіталу перевищує валюту балансу, то величина кредиторської заборгованості зменшується й приймається рівної різниці між валютою балансу й величиною власного капіталу. У цьому випадку підприємству достатньо власних джерел фінансування, тому в рядку "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" ставимо нуль. Тут нами знову використовується базовий балансовий метод ув'язування показників, що є складовою частиною описуваного комбінованого методу. Якщо ж власних джерел недостатньо для задоволення потреби у фінансуванні (сума Кзn+1 і величини власного капіталу менше валюти балансу), то погашення зобов'язань перед кредиторами можливо лише за умови залучення додаткових фінансових ресурсів - кредитів банку. Це відіб'ється на тривалості виробничо-комерційного циклу. Сповільниться оборотність коштів через ріст собівартості, у яку тепер будуть входити й банківські відсотки за користування кредитом. Це призведе до збільшення розриву між строком обороту оборотних активів і періодом погашення кредиторської заборгованості. Отже, збільшиться сукупна потреба у фінансуванні ПФ, представленому власним капіталом і банківськими кредитами. У статті показано, що величина ПФ може бути визначена по формулі:

 

ПФ = ТА*(ТОА - ТКЗ) / ТА (14)

 

Досліджуваний у даній статті комбінований метод - один з багатьох принципово можливих для побудови прогнозних форм звітності. Очевидно, що висновки в порівнянні між собою різних методів фінансового прогнозування варто робити на основі порівняння точності одержуваних прогнозів.

Основними критеріями при оцінці ефективності моделі, використаної в прогнозуванні, слугують точність прогнозу й повнота подання майбутнього фінансового стану підприємства. З погляду повноти, безумовно найкращими є методи, що дозволяють побудувати прогнозні форми звітності. У цьому випадку майбутній стан підприємства можна проаналізувати не менш детально, чим його справжнє положення. Питання з точністю прогнозу більш складний і вимагає більше уваги. Точність або помилка прогнозу - це різниця між прогнозним і фактичним значеннями. У кожній конкретній моделі ця величина залежить від ряду факторів.

Надзвичайно важливу роль відіграють історичні дані, використовувані при розробці моделі прогнозування. В ідеалі бажано мати велику кількість даних за значний період часу. Крім того, використані дані повинні бути "типовими" з погляду ситуації. Стохастичні методи прогнозування, що використовують апарат математичної статистики, пред'являють до історичних даних цілком конкретні вимоги, у випадку невиконання яких не може бути гарантована точність прогнозування. Дані повинні бути достовірні, порівнянні, досить представницькі для прояву закономірності, однорідні й стійкі.

Точність прогнозу однозначно залежить від правильності вибору методу прогнозування в тому або іншому конкретному випадку. Однак це не означає що в кожному випадку застосована тільки будь-яка одна модель. Цілком можливо, що в ряді випадків кілька різних моделей видадуть відносно надійні оцінки. Основним елементом у будь-якій моделі прогнозування є тренд або лінія основної тенденції зміни ряду. У більшості моделей передбачається, що тренд є лінійним, однак таке припущення не завжди закономірно й може негативно вплинути на точність прогнозу. На точність прогнозу також впливає використовуваний метод відділення від тренда сезонних коливань - додавання або множення. При використанні методів регресії надто важливо правильно виділити причинно-наслідкові зв'язки між різними факторами й закласти ці співвідношення в модель.. Перш ніж використовувати модель для складання реальних прогнозів, її необхідно перевірити на об'єктивність, для того щоб забезпечити точність прогнозів. Цього можна досягти двома різними шляхами: Результати, отримані за допомогою моделі, порівнюються з фактичними значеннями через якийсь проміжок часу, коли ті з'являються. Недолік такого підходу полягає в тому, що перевірка "неупередженості" моделі може зайняти багато часу, тому що по-справжньому перевірити модель можна тільки на тривалому тимчасовому відрізку. Модель будується виходячи з усіченого набору наявних історичних даних. дані, Що залишилися, можна використовувати для порівняння із прогнозними показниками, отриманими за допомогою цієї моделі. Такого роду перевірка більш реалістична, оскільки вона фактично моделює прогнозну ситуацію. Недолік цього методу полягає в тому, що самі останні, а отже, і найбільш значимі показники виключені із процесу формування вихідної моделі.

У світлі вищесказаного щодо перевірки моделі стає ясним, що для того, щоб зменшити очікувані помилки, необхідно вносити зміни у вже існуючу модель. Такі зміни вносяться протягом усього періоду застосування моделі в реальному житті. Безперервне внесення змін можливо в тім, що стосується тренда, сезонних і циклічних коливань, а також будь-якого використовуваного причинно-наслідкового співвідношення. Ці зміни потім перевіряються за допомогою вже описаних методів. Таким чином, процес оформлення моделі містить у собі кілька етапів: збір даних, вироблення вихідної моделі, перевірку, уточнення - і знову все спочатку на основі безперервного збору додаткових даних з метою забезпечення надійності моделі як джерело прогнозної інформації про фінансове становище підприємства.

У підсумку необхідно зазначити, що прогнозування фінансового стану є необхідним складовим елементом управління і однією з основних умов ефективного планування. Однією із проблем впровадження та застосування в організаціях системи індикаторів є вибір їх кількості та складу. На окремих підприємствах встановлюються індикатори, за допомогою яких прогнозуються та оцінюються окремі види діяльності: виробнича, маркетингова, фінансова, логістична, зовнішньоекономічна тощо. В умовах обмежених ресурсів в організаціях основним завданням системи індикаторів виступає оцінювання та прогнозування використання різних видів ресурсів: трудових, матеріальних, енергетичних, інформаційних, фінансових. Ресурсне оцінювання здійснюється на усіх рівнях та ланках підприємства. Щоб обрані індикатори реально відображали стан та тенденції розвитку об’єктів, необхідно керуватися їх економічною суттю. Відповідно інформація, призначена для розрахунку індикаторів, більшою мірою повинна базуватись на даних управлінського обліку, а не бухгалтерського чи податкового. Якість аналітичного матеріалу, який базується на системі індикаторів, насамперед залежить від повноти, достовірності та адекватності інформаційного забезпечення. Якщо на підприємствах окремі індикатори є критеріями для матеріального стимулювання, то є загроза приховування реальної інформації і подання неправдивої. Крім того, можливий опір з боку працівників при впровадженні системи індикаторів, оскільки при цьому збільшується рівень відповідальності за ділянку роботи, сегмент, об’єкт, використання певних ресурсів тощо.

Основна складність побудови системи індикаторів на підприємстві полягає у необхідності забезпечення її гнучкості та високого рівня адаптивності до змін середовища функціонування, а це передбачає чітке відстежування та врахування множини взаємозв’язків між усіма показниками та відображення прогнозованих змін у функціональних показниках при корегуванні цільових стратегічних показників. При аналізі досягнення фактичних показників порівняно із плановими враховувати можливі відхилення трьох типів: зумовлені плануванням, непередбачуваними змінами в умовах діяльності, порушеннями та недотриманням вимог щодо виробничо-господарської діяльності.

 

Список використаних джерел:

 

Азарова А.О. Підходи до формалізації механізму оцінювання фінансового стану підприємства // Фінанси України. - 2006. - № 12. - С.121-129.

Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.117-128.

Волик Н.Г. Механізм оцінки фінансовго стану підприємства] /Н.Г. Волик, А.О. Гончарук. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - № 1. - С.81-83.

Герасименко С. Передбачення фінансового стану підприємства при оцінці його здатності до продовження діяльності // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 4. - С.2 - 4.

Захарченко В.О. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства // Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.137-144.

Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент : [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / [За ред. Г.Г.Кірейцева] — 2-е вид., перероб. та допов. — [К.:] ЦУЛ, 2002. — 495 с.

Клементьєва О.Ю. Методика прогнозування фінансового стану підприємства // www.rusnauka.com/NPM_2006/Economics/3_klement_eva.doc.htm

О. Кузьмін, О. Мельник Індикатори в системі управління підприємством: Аналіз ефективності діяльності підприємств незалежно від суб’єкта оцінювання здійснюється за допомогою фінансових показників // www.nalogovnet.com/stat_st.php?x=234

Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К., 2001. — 580с.

Маляр Ю.М. Дослідження проблем аналізу фінансового стану підприємства та розробка заходів щодо його удосконалення // www.masters.donntu.edu.ua/2003/fem/malyar/diss/index.htm

Мних Є. Оцінка фінансового стану підприємства за умов застосування методів точкової статистичної експертизи // Бух. облік і аудит. - 2004. - № 2. - С.27 - 30.

Москаленко В. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа для діагностики його банкрутства /В. Москаленко, О. Пластун. // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 6. - С.180-191.

Обущак Т.А. Сутність фінансового стану підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 9. - С.92-100.

Салига К.С. Методичні підходи діагностування фінансового стану підприємства /К.С. Салига, С.А. Власенко. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - № 3. - С.204-210.

Стельмащук Ю.А. Методи діагностики фінансового стану і схильності підприємства до банкрутства // Економіка АПК. - 2007. - № 2. - С.78-86.

Федоренко В.Г. Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства: В.Г. Федоренко, Е.Р. Якушев, Т.В. Гаврилова // Економіка та держава. - 2004. - № 1. - С.26 - 29.