Оподаткування податком на додану вартість: стан та удосконалення

На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. В зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятись.

Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як закладання підвалин. За короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена сучасна податкова адміністрація з сучасною організаційною структурою.

Існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До них належать прямі і не прямі податки, та інші збори й обов'язкові платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є ПДВ. І хоча даний податок справляється протягом 15 років, достатньо часто піднімається питання, щодо його відміни або зменшення податкової ставки. Це обумовлює актуальність даного дослідження.

Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами [1].


В нашій базі є такі дипломні роботи з державних фінансів управління фінансами


ПДВ, був запроваджений як альтернатива податку з обороту та податку з продажу. Це був цікавий експеримент, бо за своїм змістом ПДВ найкраще працює в демонополізованій економіці з мінімальним застосуванням "внутрішньокорпоративних" цін та відсутністю так званих "зв'язаних осіб". Натомість, головна мета планової системи є зворотною – підтримання планового ціноутворення, збереження єдиного власника в особі держави.

Платником податку є: особа, яка визначається платником податку на додану вартість по обсягах оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), є платником податку на додану вартість, якщо обсяг здійснюваних ним оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досяг протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана зареєструватися яка платник податку.

Особа яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платник податку, у разі, коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством;

особа, що здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю в умовах сплати ринкового збору в порядку, установленому законодавством;

особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспортні, визначена в порядку, уставновленому Кабінетом Міністрів Україні;

особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операцій з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операцій з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

увезення (пересилання) товарів на митну територію України і отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операцій з увезення (пересилання) майна по договорам оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Не є об'єктом оподаткування операції з: випуску, розміщення і продажу за кошти цінних паперів, емітованих (випущених в обіг) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, органами місцевого самоврядування, включаючи приватизаційні і компенсаційні папери (сертифікати), житлові чеки, земельні бони, а також деривативи; обміну цінних паперів на інші цінні папери, депозитарної, реєстраторської і клірингової діяльності по цінних паперах [2]

На нашу думку, Закон про податок на додану вартість найбільш відповідає ринковим умовам господарювання в Україні. Готуючи його, розробники врахували багаторічний досвід багатьох країн. Гадаю, закон задовольнить потреби держави як у частині регулювання економічних правовідносин у країні, так і в частині фіскальної політики.

Закон про податок на додану вартість побудований таким чином, що сприятиме в першу чергу надходженням до бюджету вагомих доходів. Крім того, передбачено чимало механізмів щодо його застосування: податкові накладні, книги обліку, ідентифікаційні номери, тощо. До речі саме ці інструменти, що сприяють дієвості закону, й були найбільшим каменем спотикання. Мета розробників полягала в тому, щоб дати платникам податків ключ до ефективного застосування цих важелів.

Роль ПДВ в податковій системі України важко переоцінити. Широка база оподаткування цього універсального акцизу є цінною для фіскальної функції податків. Але щоб конкретний податок, як і податкова система, в цілому, був ефективним не потрібно забувати і про податковий прес, що тисне на платників податку. Тільки завдяки компромісу між максимальною величною залучених податком до бюджету коштів і інтересам платників податок може оптимально виконувати свою місію в фінансовій системі. До цього прагне і Україна, постійно покращує функціонування ПДВ.

Якщо ПДВ обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок буде пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного доходу. Бажання послабити таку регресивність, зробити податок прогресивним відносно величини доходу зумовлює оподаткування за зниженим порівняно із стандартними ставками тих товарів, які споживають низькодохідними групами населення. В той же час підвищенні ставки застосовуються до товарів і послуг, що споживають переважно високодохідними групами населення. В результаті такої диференціації податок втрачає свою нейтральність поряд із зменшення регресивності.

Більшість спеціалістів вважає, що теоретичні аргументи свідчать на користь однієї стандартної ставки. Крім відсутності нейтральності, система ПДВ із диференційованими ставками має інші недоліки:

товари та послуги, які оподатковуються за різними ставками, не мають чіткої класифікації, здійснити яку практично не можливо;

такий підхід призводить до ухилення від оподаткування та зростання витрат на утримання податкових органів;

зниження ставки поширює податкову знижку і на високодохідні верстви населення [3].

Незважаючи на теоретичні переваги однієї ставки ПДВ, на практиці більшість країн застосовують кілька ставок податку. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг. Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації товарів на експорт, тощо. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого постачальником товарів, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення зазначених вище поставок.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципом: товари першої необхідності – знижена ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари стандартна ставка. Розміри ставок ПДВ мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростанні адміністративних витрат щодо обслуговування ПДВ та значно ускладнить механізм його дії.

Таким чином ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки - в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдино правильний шлях. Ідея використання податків на споживання (непрямих податків) та їх співвідношення із податками на доходи була і залишається однією з найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма одержавлення національного продукту з'явилась значно пізніше, ніж пряме оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася в найвідчутніший канал поповнення доходів державного бюджету та фінансування державних видатків. Починаючи з XVIII століття розвиток податкових форм ішов одночасно у двох напрямках: прямого та опосередкованого оподаткування, із установленням відповідних співвідношень між ними.

Дискусії з приводу доцільності непрямого оподаткування особливо загостилися на рубежі XIX – XX століть. Із беззастережним засудженням податків на споживання, як податків на бідних, виступив марксизм та інші течії у соціал-демократії. Природно, що з проголошенням радянської влади в 1917 році було взято курс на скасування непрямих податків. Однак час довів хибність цих думок. Наступні дослідження в галузі фіскальної теорії та практики підтвердили, що податки є одним із найконсервативніших елементів державного механізму, які не завжди підкоряються змінам політичної ідеології державності. Отже, опосердкована форма оподаткування є об'єктивною економічною необхідністю, оскільки забезпечити постійно зростаючи державні видатки лише за рахунок прямих податків практично неможливо.

Це твердження обґрунтували у своїх працях представники немарксистських течій в економічній теорії – Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу, І. Фішер та інші, а родоначальник сучасного позитивізму і фінансовій науці М. Фрідмен дійшов висновку, що доказ про переваги прибуткового податку над акцизом не є таким у загалі. Відомий англійський економіст Н. Калдор стверджував, що податок на споживання не порушує умов на заощадження, не посилює ризик; до того ж він пом'якшує, хоч і не ліквідує остаточно, дестимулюючий вплив прогресивного оподаткування на трудові зусилля. Розвиваючи цю позицію, деякі теоретики вважають питання про перевагу непрямих податків остаточно вирішеним, і залишається тільки визначити, який тип податків на споживання має замінити оподаткування доходів.

Протистояння прямих і непрямих податків не закінчилось поразкою однією з форм, а перемогою їхньої прагматичної комбінації та створенням змішаного виду податку. Ним став податок на додану вартість (ПДВ), який за податковою базою є прямий, а за способом сплати – опосередкований.

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішим є те, що оподатковуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотримання платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи пристосування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування. Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Таким чином, ПДВ є найпрогресивнішою формою оподаткування споживання. Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування й сплати вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння ПДВ відповідно до умов перехідної економіки в Україні [4].

Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких – підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60 – 70 % надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких є незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння – в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницької структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування є чи не найнижчою у Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає якісний склад оподатковуваної бази, тому що оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.

Закономірно, що при визначені витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат. Тому при визначені доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо враховувати, що в системі оподаткування підприємств України у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі: один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий – ПДВ в складі доданої вартості [5].

У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єкту оподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту. реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік – подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більш того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів. Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск.

Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).

Разом з тим характерною рисою ПДВ як з позицій фіскальної достатності, так з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів, Тому широка система пільг щодо сплати податку є недостатньо виправданою.

Розглядаючи ПДВ, слід особливу увагу звернути на два моменти. Перший пов'язаний із розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розміри перевищували всі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20 % є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.

 

Список використаних джерел:

 

Вісник податкової служби України, № 31, 2006р.- С. 47.

Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І., Контроль і ревізія.- 3 – є вид., доп. І перероб. – Житомир: ПП “Рута”. – 2002.

Воронкова О. М. Податковий процес і напрямки його удосконаленя //Фінанси України.- 2006. - № 12.- С. 64

Науковий вісник. Збірник наукових праць Академії ДПС України, 4(18), 2007. С. 12, 22, 27, 66.

Шитря О. Удосконалення адміністрування податків, зборів та обов'язкових платежів – один із напрямів зниження податкового тиску на платників податків // Вісник податкової служби України. – 2006. - № 2.