Контроль необоротних активів державних підприємств

Фінансово-господарський контроль на державних підприємствах – одна з гілок економічного контролю нашої держави.

Державна контрольно-ревізійна служба в Україні здійснює фінансово-господарський контроль на наступній стадії, коли вже всі господарські операції і процеси здійснені й оформлені бухгалтерською документацією. Тепер ця служба має висококваліфіковані кадри ревізорів, які, як правило, проводять документальні ревізії на підприємствах державної форми власності. Ревізори контрольно-ревізійної служби України застосовують методи фактичного і документального контролю, виявляють факти марнотратства і зловживань у фінансово-бюджетній сфері, економіці, займаються профілактикою та відшкодуванням завданих державі збитків.[3]

Актуальність досліджуваної теми полягає у тому, що однією з визначальних умов успішного функціонування підприємства є наявність сучасних засобів праці та їх раціональне використання. Тому здійснення контролю за необоротними активами – важлива частина фінансово-господарського контролю.

Основне завдання контролю операцій з необоротними активами підприємства – є контроль за їх наявністю, правильністю їх оцінки, відповідним використанням та збереженням, а також виявлення та попередження порушень, пов”язаних з діями над активами.

Важливим питанням при перевірці збереження і наявності необоротних активів є з”ясування правильності оцінки необоротних активів, оскільки від цього залежить вірогідність визначення фінансових результатів організації і відображення їх у звітності.[3]

Метою написання статті є розгляд питання правильності оцінки необоротни активів державних підприємств.

Серед проблемних аспектів оцінки необоротних активів залишається порушення із заниженням вартості основних засобів та інших необоротних активів. В звітних документах ревізорів такі порушення відображаються у графі „інші фінансові порушення”.


Цьому питанню була присвячена стаття начальника КРУ в Миколаївській області Кривди О.В., яку було опубліковано у журналі „Фінансовий контроль” №1 2008 року.

В статті зазначено, що такому порушенню останніми роками приділяється дедалі менше уваги. Вважається, що таке порушення – це результат недотримання об”єктами контролю вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, за що передбачено притягнення до адміністративної відповідальності окремих посадових осіб.

Під час ревізій державних підприємств контролери мають провести суцільну інвентаризацію необоротних активів та перевірити стан відображення їх у бухгалтерському обліку щодо повноти вартості, а також ліквідності, що зробить неможливим різноманітні маніпуляції із вартістю майна.[5]

Завдання даної статті – дослідження правильності оцінки необоротних активів та попередження порушень щодо правильності оцінки необоротних активів.

Об’єктами дослідження виступають необоротні активи державних підприємств.

Особливістю необоротних активів є багаторазове їх використання в процесі повсякденної діяльності, збереження початкового зовнішнього вигляду (форми) протягом тривалого періоду, який перевищує один рік. Під впливом зовнішніх умов вони зношуються і протягом нормативного терміну переносять свою первісну вартість на кінцевий результат діяльності установи, а з цього випливає, що від правильності формування первісної вартості, залежить кінцевий результат діяльності установи.[6]

Дослідження розпочнемо із розгляду порядку обліку необоротних активів державних підприємств. Питання обліку необоротних активів бюджетних установ є актуальним і завжди привертало до себе увагу багатьох науковців, серед них слід виділити Джогу Р.Т., АтамасаП.Й., Палія В.Ф., Гаценко О.П., Панкевича Л.В., Свірко С.В. та інші. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних вчених, слід відзначити, що розкриття питання обліку необоротних активів бюджетних установ потребують подальшого наукового дослідження.[6]

Облік необоротних активів держаних підприємств ведеться згідно з Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, яка затверджена наказом Державного казначейства України №64 від 17.07.2000р.[4]

У складі необоротних активів обліковуються основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні необоротні активи: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, передавальні пристрої, робочі, силові машини і обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, столовий, кухонний та господарський інвентар, обчислювльна техніка, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, музейні цінності, експонати зоопарків, виставок, бібліотечні фонди, знаряддя лову, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування, білизна, постільні речі, одяг та взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, матеріали довготривалого використання з науковою метою, авторські та суміжні з ними права, права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності, інші матеріальні та нематеріальні активи довготривалого використання.[2]

Для відображення в бухгалтерському обліку необоротних активів у План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 10.12.99 N 114 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.12.99 за N 890/4183 (із змінами), уключені такі синтетичні рахунки:

10 "Основні засоби";

11 "Інші необоротні матеріальні активи";

12 "Нематеріальні активи";

13 "Знос необоротних активів";

14 "Незавершене капітальне будівництво".[2]

У бухгалтерському обліку вартість, за якою відображаються необоротні активи, розподіляється на: первісну; балансову (залишкову); відновлювальну.

Первісна вартість необоротних активів - це вартість, що історично склалася, тобто собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення. Балансова (залишкова) вартість необоротних активів – це первісна вартість за вирахуванням суми нарахованого зносу.[2]

Відновлювальна вартість необоротних активів - це первісна вартість, змінена після переоцінки.

Зміна первісної (відновлювальної) вартості необоротних активів проводиться у разі індексації їх первісної вартості відповідно до чинного законодавства України, а також при

добудівлі, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об'єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування необоротних активів.[2]

Якщо вартість окремих видів необоротних активів після індексації значно відрізняється від аналогічних нових зразків, то вартість цих необоротних активів необхідно привести у відповідність до вартості аналогічних нових зразків, що діють на дату проведення індексації на ці види активів. [2]

Переоцінка необоротних активів бюджетних установ проводиться постійно діючою комісією, яка призначається наказом керівника установи щорічно і діє протягом року у складі: керівника або заступника (голова комісії); головного бухгалтера або його заступника (в установах і організаціях, у яких штатним розписом посада головного бухгалтера не передбачена, особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку); керівників груп обліку (в установах, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями) або інших працівників бухгалтерії, які здійснюють облік необоротних активів; особи, на яку покладено відповідальність за збереження необоротних активів; інших посадових осіб (на розсуд керівника установи). Комісією здійснюється переоцінка кожної окремої одиниці необоротних активів і встановлюються нові ціни. При встановленні цін на однотипні предмети, вони (ціни) у межах одного головного розпорядника бюджетних коштів повинні бути однаковими. [2]

Якщо залишкова вартість об'єкта необоротних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість додається до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. [2]

За результатами переоцінки комісією складається акт про зміну вартості необоротних активів, який затверджується керівником установи. Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу необоротних активів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку. [2]

Відповідальність за організацію роботи комісії покладається на керівника установи, а за об'єктивність визначення реальної вартості активів - керівника і голову комісії.[2]

Роботи щодо встановлення структурованої кабельної системи, настройки локальної обчислювальної мережі тощо, а також витратні матеріали (кабельні лотки, монтажні панелі, розетки, коректори тощо), що використані при проведенні таких робіт, не відносяться до вартості необоротних активів, а списуються на фактичні видатки на підставі виправдних документів (договорів на роботи, актів виконаних робіт тощо).[2]

Витрати на поточний та капітальний ремонт не відносяться на збільшення вартості необоротних активів, а відносяться на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків.[2]

При проведенні ремонту необоротних активів у випадках, не пов'язаних з дообладнанням, реконструкцією, модернізацією, що призвів до заміни запасних частин, їх вартість не відноситься на збільшення вартості необоротних активів, а відноситься на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків.[2]

Капітальні витрати на поліпшення земель включаються у вартість необоротних активів щорічно в сумі витрат, які відносяться до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт. Облік капітальних витрат на поліпшення земель ведеться шляхом розподілу на такі заходи: планування земельних ділянок, викорчовування площ під оранку, очищення водоймищ із зазначенням займаної площі й вартості виконаних робіт за кожним заходом.[2]

Капітальні вкладення в багаторічні насадження вводяться в склад необоротних активів щорічно у сумі витрат на прийняті в експлуатацію площі незалежно від закінчення всього комплексу робіт.[2]

Книги, посібники та інші видання, що входять до фонду бібліотек, обліковуються за груповим обліком та номінальними цінами, включаючи вартість початкових палітурних робіт. Витрати на ремонт та реставрацію книг, у тому числі і на повторні палітурні роботи, на збільшення вартості книг не відносяться і списуються на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків.[2]

Нематеріальні активи відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за первісною вартістю (за фактичними витратами на їх придбання та виготовлення), а об'єкти, які переоцінювались, - відновлювальною вартістю.[2]

Зміна первісної вартості нематеріальних активів допускається лише у випадках переоцінки та модернізації відповідних об'єктів.[2]

До первісної вартості необоротних активів бюджетних установ, на відміну від галузей національної економіки не включаються: витрати за наймання транспорту для перевезення необоротних активів та суми податку на додану вартість (далі ПДВ), сплачені при придбанні необоротних активів - вони відносяться на фактичні видатки установи, за винятком випадків коли придбання необоротних активів здійснюється за рахунок коштів спеціального фонду та установу зареєстровано платником ПДВ. У цьому випадку сума ПДВ відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Витрати на транспортування відносяться на витрати по коду бюджетної класифікації 1135 "Оплата транспортних послуг і утримання транспортних засобів", а ПДВ - 2110 "Придбання устаткування і предметів довгострокового використання". Для порівняння - в міжнародній практиці обліку в бюджетних установах до первісної вартості необоротних активів прийнято включати як транспортні витрати так і податкові платежі з приводу їх придбання.[2]

До складу первісної вартості необоротних активів бюджетних установ також необхідно включати витрати пов'язані з їх придбанням та доведенням до стану експлуатації, оскільки це випливає з самого визначення первісної вартості. Це в свою чергу дозволить сформувати повну вартість необоротних активів бюджетних установ.[2]

Варто зазначити, що облік необоротних активів (за винятком бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, білизни, постільних речей, одягу та взуття, матеріалів довготривалого використання з науковою метою та таких, що мають обмежене використання) ведеться в повних гривнях, без копійок. Сума копійок, сплачених за придбання необоротних активів, відноситься на видатки установи.[2]

Висновки. Отже, необоротні активи— це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі, забезпечуючи її функціонування, і очікуваний строк корисної експлуатації яких становить понад один рік.

При контролі правильності оцінки необоротних активів основним порушенням є заниження їх вартості.

Основними причинами таких порушень є недотримання керівниками та працівниками окремих державних підприємств чинних нормативних актів щодо обліку активів, своєчасного та якісного проведення інвентаризації та індексації державного, комунального і колективного майна.

Заходи, які необхідно вжити для недопущення заниження вартості необоротних активів у подальшому:

посилити внутрішній контроль та відповідальність посадових осіб за недопущення порушень в обліку необоротних активів за їх реальною оцінкою;

забезпечити проведення суцільних інвентаризацій стану обліку матеріальних та нематеріальних активів і привести його у відповідність з чинним законодавством;

організувати семінари, навчання працівників фінансово-бухгалтерських служб із залученням фахівців фінансових, казначейських, контролюючих органів, регіональних відділень Фонду державного майна України. [1]

 

Список використаних джерел:

 

Доручення Прем'єр-міністра України від 15 серпня 2003 року N 48970

Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства України №64 від 17.07.2000р.

Павлюк В.В., Сердюк В.М., Акаєв Ш.М. Контроль і ревізія: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - К.: Центр навч. літератури, 2006

Свірко С.В. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003

Кривда О.В. Невидиме майно, що криється під заниженням вартості основних засобів та інших необоротних активів на державних підприємствах // Фінансовий контроль, 2008р. №1.

Шевченко С.О. Особливості відображення в обліку операцій з необоротними активами бюджетних установ //Актуальні проблеми сучасної науки