Фінансовий аналіз в системі антикризового управління підприємством

Питання фінансового аналізу у контексті антикризового управління підприємствами привертає увагу багатьох вітчизняних та іноземних науковців. Однак дане питання потребує подальших досліджень з наступних причин: 1) постійно змінюються умови функціонування підприємств, збільшується вага раніше несуттєвих факторів (лібералізація національних товарних та фінансових ринків, світова фінансова криза тощо); залишається високою частка збиткових підприємств в Україні (рис.1).

Політика антикризового фінансового управління передбачає:

1. Періодичні дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку, що викликає загрозу банкрутства.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства.

3. Вивчення основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства.

4. Формування мети та вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства.

5. Впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства.

7. Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур при банкрутстві підприємств [2].

 

Рис.1. Частка підприємств України, що отримали прибуток, % [1]

Як бачимо, першою задачею системи антикризового управління є саме фінансовий аналіз, який покликаний визначити тип та ступінь кризи, виділити її причини та особливості на конкретному підприємстві, оцінити резерви підвищення ефективності функціонування підприємства та взагалі є базою усіх подальших рішень.

Основною проблемою, яку слід подолати через реалізацію антикризових заходів, є фінансова криза на підприємстві або її загроза. Досягнення цілей антикризового менеджменту значною мірою залежить від своєчасного виявлення кризи. Це забезпечується завдяки застосуванню інструментарію діагностики банкрутства, механізмів раннього попередження та реагування, інших аналітичних прийомів. Важливе місце при цьому слід приділяти причинно-наслідковому аналізу фінансової кризи, спрямованому на ідентифікацію зовнішніх та внутрішніх чинників кризи, виду кризи та ї стадії.

На стадії гострої переборної кризи розрізняють кризу прибутковості і кризу ліквідності. При кризі прибутковості, коли у підприємства перманентні збитки вихолощують власний капітал і це приводить до незадовільної структури балансу, застосовують короткострокову наступальну стратегію[3]. Мета даної стратегії запобігти подальшому порушенню фінансової дисципліни привести підприємство в докризовий стан.

У тому випадку, коли не вдалося запобігти кризі прибутковості, на підприємстві перетікає в кризу ліквідності – підприємство є неплатоспроможним, тобто або підприємство знаходиться на межі банкрутства або його оголосили банкротом – застосовується процедура реструктуризації і/або фінансової санації.

Здійснення комплексної економічної діагностики повинне відбуватися в три етапи:

підготовчий;

виконавчий;

заключний етап.

На підготовчому етапі відбувається прийняття рішення про проведення комплексної економічної діагностики, здійснюється формулювання цілей, вивчення ресурсного забезпечення комплексної економічної діагностики. Далі проводиться детальне планування проведення діагностики, після чого здійснюється формування робочої групи, до складу якої можуть входити як провідні спеціалісти підприємства, так і зовнішні консультанти.

Виконавчий етап включає безпосереднє здійснення комплексної економічної діагностики підприємства. Тут проводиться збір матеріалів, встановлення системи показників, необхідних для проведення діагностики, здійснюється аналіз різних підсистем діяльності підприємства, оцінка отриманих результатів аналізу та формулювання висновків, що випливають із результатів аналізу та оцінки.

При здійсненні комплексної економічної діагностики діяльності підприємства необхідно провести діагностику конкурентних позицій галузі, в якій функціонує дане підприємство, діагностику його потенціалу, оцінку вартості підприємства як цілісного майнового комплексу, управлінську та фінансову діагностику, діагностику економічної безпеки та економічної культури [4].

Така послідовність робіт дасть змогу в комплексі оцінити діяльність підприємства, дати точну та достовірну узагальнену оцінку його стану, а також можливість прийняття ефективних рішень щодо подальшого його функціонування.

На заключному етапі здійснюється ухвалення рішення про необхідність і пріоритетність можливих управлінських рішень з усунення структурних диспропорцій по підприємству в цілому і за окремими напрямками його підсистем. Останнім кроком в комплексній економічній діагностиці є реалізація управлінських рішень.

Базова економічна діагностика, на основі якої повинен бути розроблений портфель стратегій подальшого розвитку підприємства, формує його економічну безпеку, підвищує конкурентоспроможність й адаптивність, робить більш гнучкою виробничу систему, формує умови для підвищення його результативності та ефективності [5].

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо оцінки ймовірності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається таким, корму загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міститься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

У вітчизняній практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану та оцінки ймовірності загрози фінансової кризи підприємства, які ґрунтуються на:

визначення незадовільної структури бухгалтерського балансу підприємства за допомогою методів коефіцієнтного аналізу [6,7],

формування комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства [8],

визначення рейтингового числа [9],

інтегральної рейтингової оцінки підприємства [10]

Спільним для цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв’язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фінансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників). Використовуючи подібні методики на практиці, слід зважати на притаманні їм недоліки, зокрема:

неврахування галузевих особливостей об’єкта аналізу;

довільність фіксування нормативних значень окремих показників;

суб’єктивність формування вибірки показників, які підлягають аналізу;

неврахування (або суб’єктивність урахування) чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

окремі параметри фінансового стану характеризуються різною кількістю показників, що викривляє результати аналізу[11].

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основу однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певною системи показників) та відповідна класифікація підприємств в. Віднесення підприємства до категорії ”хворих” чи ”здорових” здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля. Коефіцієнт Бівера пропонували використовувати в Україні у Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства від 17.01.2001 р.[12]. Однак, дана методика має кілька вагомих недоліків:

1) нормативні значення фінансових показників не враховують галузеву специфіку підприємств;

2) не враховано ефективність використання капіталу на підприємствах (оборотність, рентабельність);

3) розрахунок коефіцієнта Бівера проводиться в статиці.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших – про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогнозування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. Метою багатофакторного дискримінантного аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної (пояснюваної) змінної за допомогою значень багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирається низка показників, для кожного з яких визначається вага в так званій дискримінант ній функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окремих показників (змінних) на значення пояснюваної змінної, яка в інтегральному вигляді репрезентує фінансовий стан підприємства.

Модель прогнозування фінансової неспроможності, розроблена американським економістом Е. Альманом, має також назву ”розрахунок Z-показника” і є класичною у своїй сфері, оскільки включена до більшості підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства – 36%; чотири роки до банкрутства – 29%; три роки до банкрутства – 48%; два роки до банкрутства – 83%; один рік до банкрутства – 95% [11]. Основними причинами невисокої ефективності даної моделі у практиці прогнозування банкрутства вітчизняних підприємств є наступні:

1) модель побудована за даними американських компаній, а будь-яка країна має свою специфіку (про це, до речі, свідчить і дослідження британських вчених);

2) критерій Z побудований, в основному, за даними 50-х років; за минулі роки економічна ситуація змінилася у всьому світі і тому абсолютно не очевидно, що повторення аналізу по методиці Альтмана на більш пізніх даних залишило б структурний склад моделі без зміни;

3) модель Альтмана може бути реалізована лише відносно великих компаній, що котирують свої акції на біржах, щоб дістати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу

У Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 р. професор університету м. Мюнскер Клаус Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та перебували у фінансовій кризі.

Для вітчизняних підприємств розроблена і затверджена КМУ [13] дискримінантна функція із шістьма змінними, яка одержана в результаті проведеного дослідження груп показників фінансового стану підприємств на предмет дотримання вказаних критеріїв:

 

Z = а1 . Х1 + а2 . Х2 + а3 . Х3 + а4 . Х4 + а5 . Х5 + а6 . Х6 ± а0, (1)

 

де: а1, а2 ... а6 – параметри дискримінантної функції, вагомість показників;

а0 – вільний член дискримінантної функції.

Х1 - коефіцієнт покриття (ліквідність третього ступеня)

Х2 - коефіцієнт фінансової автономії

Х3 - коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу (активів)

Х4 - коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash-Flow

Х5 - коефіцієнт рентабельності активів за Cash-Flow

Х6 - коефіцієнт оборотності позикового капіталу

Рівень об’єктивності прогнозування банкрутства підвищується за використання галузевих дискримінантних моделей. Як приклад, наведемо алгоритм узагальненої дискримінантної моделі, розробленої на основі аналізу фінансових показників 850 підприємств усіх видів економічної діяльності:

 

Z = 1,04 . Х1 + 0,75 . Х2 + 0,15 . Х3 + 0,42 . Х4 + 1,8 . Х5 – 0,06 . Х6 – 2,16 (2)

 

Використання цієї моделі дає змогу з високим рівнем імовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити ймовірність його банкрутства. Точність оцінювання за використання пропонованої моделі є дещо нижчою, ніж у разі застосування відповідних галузевих алгоритмів. Для наведеної дискримінантної моделі рекомендується такий ”ключ інтерпретації” значень інтегрального показника:

Z1 ≤ - 0,55 – фінансовий стан підприємства є незадовільним (перебуває у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 ≤ Z1 ≤ 0,55 – однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;

Z1 > 0,55 – фінансовий стан підприємства незадовільний.

Якщо значення показника Z1 перебуває в межах, для яких однозначні висновки щодо якості фінансового стану зробити неможливо, рекомендується додатково застосувати експертні методи аналізу.

Отже, фінансовий аналіз є першочерговим етапом антикризового управління, а його результати мають стати базою для прийняття подальших рішень. При цьому особливої важливості набуває вибір аналітичної моделі, відповідно до якої оцінюватиметься фінансовий стан підприємства та ймовірність банкрутства. Тому пропонується комбінувати наявні методики для того, щоб максимально повно та всебічно оцінити стан, тенденції та перспективи розвитку підприємства.

 

Список використаних джерел:

 

ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Державного комітету статистики України

Антикризисное управление: Под ред. Э.М. Короткова. – М.:ИНФРА-М, 2002. – 424с.

Терещенко О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 268 с.

Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економічна діагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 307 с.

Крепкий Л.М. Экономическая диагностика предприятия. Методология, методика, организация, диагнозы и пути совершенствования. – М.: ЗАЛ «Издательство «Экономика», 2006. – 215 с.

Бірюков О. Банкрутство: Курс лекцій. - К.: Реферат, 2004. - 240 с.

Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління / Т.С.Клебанова, О.М.Бондар, О.В.Мозенков та ін. - Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2003. - 272с.

Философов Л. Мониторинг финансового состояния организаций // Антикризисное управление. - 2000. - Вып. 5-6.

Крюков А.Ф., Егорычев И.Г. Анализ методик прогнозирования кризисной ситуации коммерческих организаций с использованием финансовых индикаторов / Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - № 2.

Бень Т.Г., Довбня С.Б. Інтегральна оцінка фінансового стану підприємства / Фінанси України. - 2002. - № 6. - С. 53-60.

Фінансовий менеджмент. Підручник. - К.: КНЕУ, 2005. — 536 с.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки України від 17.01.2001 № 10 – www . me . gov . ua . – офіційний сайт Міністерства економіки.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.06