Аналіз прибутковості підприємства

У ринковій економіці фінансові ресурси (капітал) вкладаються у будь-які види діяльності виключно за критерієм максимуму прибутку. Прибутковість, тобто ефективність використання капіталу, має назву прибутковість. Власник капіталу підприємства, його менеджери (в тому числі, наприклад, дирекція підприємства) повинні оцінювати будь-які рішення у сфері управління наявними коштами, порівнюючи витрати з прибутком, тим більше, що фінансові ресурси завжди обмежені певними обсягами, а одержаний прибуток – це фінансовий ресурс для здійснення нових вкладень і одержання нових прибутків.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується багато показників прибутковості, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємств. Найбільше аналітичне значення має розподіл показників прибутковості з точки зору вимірювання прибутковості вкладених ресурсів на створення потенціалу підприємства (його основних та оборотних засобів, засобів обігу, інших активів) і прибутковості його поточних витрат. Для правильного розуміння цих показників прибутковості слід чітко уяснити різницю між капітальними і поточними витратами.

Капітальні витрати – це витрати, пов'язані із створенням умов підприємницької діяльності. Конкретно – це витрати на створення засобів праці, запасів предметів праці, а також певних активів для здійснення діяльності у виробничій сфері. Тобто вони забезпечують одночасне перебування капіталу підприємства у всіх своїх формах і на всіх стадіях господарсько-фінансової діяльності.

Вкладення капіталу і капітальні витрати не є витратами на виробництво продукції легкої промисловості, бо ці вкладення постійно перебувають в обороті, створюючи умови для господарської діяльності підприємства. Завдяки їм у підприємств є можливість постійно мати необхідні матеріально-речові і грошові елементи виробничих засобів і засобів обігу, які постійно відтворюються у процесі кругообороту й обороту капіталу. Говорити про витрати капіталу можна лише тоді, коли підприємство працює збиткове, тобто якщо вартість витрачених засобів праці і предметів праці не компенсується виручкою від продажу (реалізації) продукції, або, наприклад, якщо вироблена продукція передається на умовах благодійності тощо. Проте правилом є не витрачання, а лише авансування капіталу (як власного, так і позикового), і від того, наскільки розумно й ефективно здійснюватиметься це авансування, значною мірою залежить успіх (прибутковість) діяльності підприємства[1].


Поточні витрати – це витрати, які показують, у що обходиться підприємству виготовлення (а також продаж, реалізація) продукції. Конкретно – це матеріальні витрати, включаючи й такі, що до них прирівнюються (наприклад, платежі підприємства на створення загальнодержавних цільових грошових фондів), знос (амортизація) основних засобів, нематеріальних активів, трудові витрати. Чим швидше і частіше підприємство здатне робити і відшкодовувати через продаж (реалізацію) продукції ці витрати, тим, за інших однакових умов (крім, природно, збитковості), результати його діяльності ефективніші, тобто тим більший прибуток.

Основним показником прибутковості капіталу підприємства легкої промисловості є відношення прибутку до всього авансованого капіталу – прибутковість діяльності підприємства[2]:

(1)

де RД – прибутковість діяльності підприємства;

П – прибуток;

К – середній за аналізований період залишок власного і позикового капіталу підприємства (або суми всіх активів).

Даний показник визначає, який прибуток одержує підприємство на кожну грошову одиницю (наприклад, гривню) вкладеного капіталу, тобто характеризує ефективність використання наявних ресурсів підприємства. Залежно від цілей аналізу можуть використовуватися також такі (аналогічні за логікою побудови) ресурсні показники рента­бельності діяльності підприємства:

(2)

(3)

(4)

де R'Д – прибутковість діяльності, яка враховує лише «чистий» прибуток;

ЧП – «чистий» прибуток (що залишається після сплати податків і обов'язкових платежів);

RВК – прибутковість власного капіталу;

ВК – середній за аналізований період залишок власного капіталу;

R'ВК – прибутковість власного капіталу, яка враховує лише «чистий» прибуток.

Коефіцієнти показують у відсотках:

R'д – скільки «чистого» прибутку приносить кожна гривня капіталу, вкладеного у підприємство;

RВК , R'ВК – скільки прибутку (відповідно «чистого» прибутку) приносить кожна гривня власного авансованого капіталу.

Інший економічний смисл має показник прибутковість продукції, який визначається так:

(5)

де RП – прибутковість продукції;

Пр – прибуток від реалізації продукції;

С – поточні витрати на виробництво (собівартість) реалізованої продукції.

На відміну від ресурсних показників прибутковості рен­табельність продукції характеризує прибутковість поточних витрат, вигідність для підприємства виробництва певного виду продукції (тому він називається витратним показником прибутковості). Ресурси, якими володіє підприємство, впливають на рівень цього показника незначною мірою – лише у тій частині собівартості, яка дорівнює амортизації основних засобів і зносу нематеріальних активів, а також витратам на поточний, середній і капітальний ремонти у межах до 5% балансової вартості основних засобів за рік. (Витрати на ці цілі, а також інші витрати на поліпшення основних засобів, які перевищують цю законодавче встановлену норму, не включаються до складу валових витрат і до собівартості продукції, вони фінансуються за рахунок інших джерел). Основними факторами зростання прибутковості продукції є зниження витрат на виробництво, а також підвищення оптових або інших відпускних цін.

За допомогою формул, які визначають показники Рд і Рп, можна, застосувавши метод розширення факторних моделей (введенням у рівняння допоміжного співмножника С), одержати таку формулу:

(6)

тобто

(7)

де К0б – кількість обертів, які зроблені за аналізований період усім капіталом підприємства.

Така факторна модель має фундаментальне значення для аналізу ефективності використання фінансових ресурсів підприємств, бо величина П/С практично збігається з величиною прибутковості продукції (із застереженням щодо прибутковості, яка формується за рахунком прибутків, безпосередньо не пов'язаних з реалізацією продукції, наприклад, від володіння корпоративними правами, від депозитних вкладів тощо).

У фінансово-економічному аналізі досить широкого за­стосування набув показник прибутковість продажів, який визначається так:

(8)

де RПР – прибутковість продажів;

Р – виручка від реалізації продукції (без ПДВ, акцизного збору);

ПР – прибуток від реалізації.

Він показує, скільки прибутку припадає на одну гривню реалізованої продукції. Фактори, які зумовлюють рівень показника RПР , ті ж самі, що і для показника Rп.

Аналіз прибутковості включає в себе аналіз прибутку підприємства від всіх видів діяльності. Базою для аналізу прибутку підприємства служить сума прибутку, зафіксована у бізнес-плані, а саме – у фінансовому плані підприємства. Виконання бізнес-планових показників щодо одержання прибутку аналізується за його складовими частинами: прибутку від реалізації основної (товарної) продукції, прибутку від іншої реалізації, прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій (з виділенням таких, які не пов'язані з основною діяльністю підприємства, наприклад, прибутки від володіння корпоративними правами, від одержаних відсотків на вкла­дені кошти в облігації тощо)[3].

На суму прибутку від реалізації товарної продукції без­посередньо впливають такі фактори:

а) обсяг реалізації (продажу) товарної продукції;

б) собівартість реалізованої продукції (разом з комерційними витратами);

в) структура реалізованих товарів (робіт, послуг);

г) ціни реалізації.

Алгоритми виявлення впливу цих факторів представлені у наведених нижче факторних моделях.

(9)

де – зміна суми прибутку від реалізації за рахунок досягнутого рівня виконання бізнес-плану з обсягу реалізації товарної продукції;

ППЛ – сума прибутку від реалізації товарної продукції за бізнес-планом;

РФП – фактичний обсяг виручки від реалізації продукції у перерахунку на ціни, передбачені у бізнес-плані;

РПЛ – сума виручки від реалізації товарної продукції, передбачена бізнес-планом.

(10)

де – зміна суми прибутку від реалізації за рахунок економії (перевитрачання) собівартості товарної продукції;

СФП – планова собівартість фактично реалізованої товарної продукції;

Сф – фактична собівартість реалізованої продукції.

(11)

де – зміна суми прибутку від структурних зрушень у випуску і реалізації продукції;

Сп – планова собівартість планового обсягу реалізації продукції;

RПР – планова прибутковість продажів.

(12)

де – зміна суми прибутку від зміни середньозважених цін на реалізовану товарну продукцію, передбачених бізнес-планом.

Для розрахунку впливу факторів на відхилення фактичної суми прибутку від реалізації товарної продукції від бізнес-планової звітні дані підприємства слід доповнити розрахунковими показниками Рфп (тобто фактична виручка від реалізації у планових цінах) і Сфп (планова собівартість фактично реалізованої продукції).

Аналізуючи прибуток (збиток) від іншої реалізації, особливу увагу слід приділити фактам продажу на сторону матеріальних ресурсів, які свого часу були придбані на виробничі цілі, але згодом виявилися зайвими або непотрібними підприємству. При цьому виручка від реалізації сировини, матеріалів, палива, інших предметів праці (без урахування ПДВ) зіставляється з їх собівартістю, яка включає покупну ціну і всі витрати на транспортування, зберігання та інші витрати, пов'язані з перебуванням товарно-матеріальних цінностей на підприємстві. Якщо підприємство змушене реалізувати такі матеріальні ресурси за цінами, нижчими від їх собівартості і, отже, зазнає збитків, слід виявити причини, а також конкретних винуватців (якщо причини не носять об'єктивного характеру, що не виключено).

Аналіз прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій базується на законодавче затвердженому переліку доходів і витрат, які списуються на фінансовий результат діяльності підприємства, тобто на прибуток (збиток). Особливе місце серед позареалізаційних прибутків належить аналізу діяльності підприємства як інвестора фінансових ресурсів у цінні папери[4].

При аналізі надходження штрафів, пені, неустойок за порушення контрагентами умов господарських договорів слід детально перевіряти своєчасність оформлення фінансовою і юридичною службами підприємства позовів до арбітражних судів у випадках, коли контрагенти самостійно (як це передбачено законодавством) не перераховують обумовлені господарськими угодами штрафні кошти у разі затримки ними виконання поставок, платежів, поставки неякісних товарно-матеріальних цінностей, порушення інших договірних зобов'язань. Аналізуючи ці явища, слід мати на увазі, що нерідко арбітражні справи з цих питань програються через неякісну підготовку позовів, що е прямим свідченням низького рівня кваліфікації відповідних працівників і завдає матеріальних збитків підприємству. Всі статті позареалізаційних витрат і втрат аналізуються з точки зору виявлення причин їх виникнення і можливих заходів, які можна здійснити для зменшення та повної ліквідації їх у майбутньому, що може суттєво підвищити прибутковість роботи підприємства.

Заключним етапом в аналізі прибутковості є аналіз використання прибутку підприємства легкої промисловості. Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, ви­ходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Чинне законодавство України передбачає першочерговим обов'язком кожного суб'єкта підприємницької діяльності внесення до державного бюджету таких видів податків з одержаного прибутку: податку на прибуток, податку на нерухоме майно, податку на землю, податку на власників транспортних засобів. Прибуток, що зали­шається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається «чистим» прибутком). Основні напрямки використання «чистого» прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів у акціонерних товариствах), інші витрати.

Завданням аналізу використання прибутку є:

– оцінка виконання планових накреслень щодо структури та обсягів спрямування прибутку за відповідними напрямками і конкретними об'єктами фінансування;

– виявлення варіантів ефективнішого вкладання коштів;

– встановлення причин і шляхів ліквідації непродуктивних витрат за рахунок чистого прибутку.

Далі слід проаналізувати, як складалися у підприємства взаємовідносини з державним бюджетом за платежами з прибутку, маючи на увазі, що основна питома вага у цих платежах припадає на податок з прибутку (як правило, це 95–98%, а на інші податки, які сплачуються за рахунок прибутку, припадає невелика частина платежів). Тому доцільно проаналізувати формування величини прибутку як об'єкта оподаткування.

Підприємство у нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений у цілях оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток[5]. Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед враховувати такі обставини:

– якщо підприємство за звітний період допускає приріст балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються валовими витратами, і це спричиняє до збільшення прибутку як об'єкта оподаткування;

– якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-арбітражних Органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

– якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов'язані з веденням його господарської діяльності (їх перелік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що веде до зростання податку на прибуток;

– при реалізації (продажу) товарів пов'язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, валовий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тобто податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов'язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що також збільшує податок на прибуток.

Окремого і детального розгляду потребують інше використання прибутку, які включають як використання, що заздалегідь закладаються у бізнес-план (наприклад, інвестиції у спільні підприємства, включаючи придбання акцій акціонерних товариств, облігацій державних позик та облігацій інших підприємств, створення інших доходних активів, внески на благодійні цілі), так і використання, що є непродуктивним, пов'язаними із сплатою всіляких економічних санкцій.

Отже, сучасна практика управління прибутковістю легкої промисловості характеризується такими тенденціями. Головними чинниками у формуванні прибутку є доход від реалізації продукції і витрати виробництва. Значну роль відіграють матеріальні ресурси підприємства. Вони дозволяють великим підприємствам отримувати високі позареалізаційні прибутки. Регулююча дія на чинники прибутковості власних коштів залежить від розміру капіталу підприємства. Процес управління на підприємствах легкої промисловості є недосконалим. Функція регулювання виконується постфактум. Хоча вона повинна спрямовуватись на вузькі місця, використовуючи потенційні можливості підприємства.

 



[1] Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф. Финансовый анализ: Учеб. Пособие. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006.

[2] Садеков А.А., Коструба А.В. Регулирование прибутковости в торговом предприятии. — Донецьк, 2000

[3] Крылов Э.И., Власова В.М., Журавкова И.В. Анализ финансовых результатов, прибутковости и себестоимости продукции. — М. : Финансы и статистика, 2005

[4] Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. — К. : Вища школа, 2003

[5] Салига К.С., Ткаченко Є.Ю. Управління фінансовими результатами підприємства. — Запоріжжя : КПУ, 2008