Проблемні питання відповідальності аудиторів перед користувачами за результати аудиту

Аудит – це перевірка фінансової звітності суб’єкта господарювання, з метою визначення її достовірності та відповідності чинному законодавству. Тож головним завданням аудиторів є надання об’єктивного та неупередженого висновку про стан фінансової звітності суб’єкта, що перевіряється. Аналізуючи сучасний стан аудиту в Україні постають питання: Чи насправді аудит в Україні є незалежним? Чи можна сьогодні довіряти аудиторським висновкам?

З впевненістю можна сказати, що на сьогодні в Україні аудит – це лише одна із форм підприємницької діяльності, адже за об’єктивність та достовірність аудиторського висновку платять (і чи малі кошти) особи, що зацікавлені у зворотному, а саме у аудиторських висновках, що не відповідають реальному фінансовому стану підприємства.

У зв’язку з цим, одним з найбільш актуальних питань за сучасних умовах є відповідальність аудиторських фірм, оскільки саме вона є найбільш реальним способом підвищення якості аудиту та інших послуг аудиторських фірм.

Чинними нормативно-правовими актами України визначено наступні види відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна (загальна, спеціальна), цивільна (договірна, позадоговірна, часткова, солідарна, основна, субсидіарна, матеріальна).

Слід зазначити, що аудитори мають нести відповідальність перед замовниками та третіми сторонами.

Відповідно до чинного законодавства аудитори несуть адміністративну відповідальність, яка настає у випадках проведення аудиту особами, які не мають на це право, здійснення заборонених для аудиту видів діяльності, перевірки підприємницьких структур у діяльності яких аудитори мають пряму або непряму зацікавленість.

Згідно ст. 25 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудитори та аудиторські фірми несуть цивільно-правову відповідальність перед замовниками аудиту, а саме, за неналежне виконання свої зобов’язань аудитор (аудиторська фірма) несе майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Згідно ст. 26 цього ж закону: «за неналежне виконання своїх професійних обов’язків до аудитора аудиторською палатою можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифікату на строк до одного року або анулювання сертифікату».

Для того, щоб результати аудиторської перевірки були достовірними аудитор має відповідати не лише перед клієнтом (замовником аудиторського висновку), а і перед третіми сторонами – користувачами фінансової звітності, адже головна мета фінансової звітності – це надання інформації про стан суб’єкта господарювання зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Але проблемою залишається питання неврегульованості чинними нормативно-правовими актами відповідальності аудиторів перед третіми сторонами.

Чорна Н.А., в тезах, які були опубліковані на Третій Дніпропетровській міжрегіональній науково-практичній конференції зазначає, що аудитори (як посадові особи) несуть кримінальну відповідальність відповідно до статті 366 Кримінального Кодексу України. Відповідно до цієї статті «службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.» За цією статтею аудиторів не можна притягти до кримінальної відповідальності, оскільки вона поширюється лише на службових осіб, якими аудитори не являються.

Отже, неврегульованість законодавчої бази з питання аудиту вводить в оману не лише користувачів результатів аудиту, а і самих аудиторів. Тож важливим питанням, що потребує негайного вирішення є удосконалення нормативно-правової бази в галузі аудиту, а саме законодавче закріплення прав користувачів результатів аудиту шляхом введення матеріальної відповідальності аудиторів перед третіми сторонами.