Історія розвитку аудиту в стародавньому світі

В економічній літературі висловлюються різні думки стосовно історії виникнення аудиту в світі. Відомо, що слово «аудит» походить від латинського слова «audio» – він слухає; відповідно «auditor» — той, хто слухає). Розвиток і становлення системи обліку відбувався протягом чотирьох основних періодів:

Класичного, що включає всю історію Стародавнього світу та раннього Середньовіччя;

З 1200 до 1850 рр. – з народження позиційної системи лічби, застосування якої дозволило створити подвійну бухгалтерію і забезпечити визначення фінансових результатів обліковими методами;

З 1850 до 1950 рр. – різкого ускладнення економічного життя, розповсюдження обліку витрат і калькуляції собівартості, виникнення публічної звітності та аудиторства;

З 1950 р. – новітнього періоду, пов’язаного з широким використанням електронно – обчислювальної техніки, з розробкою запровадженням облікових та аудиторських стандартів.

Одні вчені стверджують, що започаткування професії аудитора сягають давніх часів. Ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.) існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. В Римській імперії функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли прокуратори — намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими справами.

За часів правління І і II династій (3400–2980 рр. до н. е.) через кожних два роки проводилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна, а вже за часів правління IV династії періодична інвентаризація була замінена перманентною. Пізніше почали складати кошториси витрат та контролювати їх дотримання суб'єктами господарювання, що підтверджується документами.

У Вавилонському царстві законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків. Відповідно до законів Хаммурапі (2200–2150 рр. до н.е.) передбачалося: купцям – ведення самостійного обліку; храмам – державне рахівництво. Передавання грошей без розписки вважалося недійсним.

В Стародавній Греції особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна. Нестача цінностей покривалася матеріально відповідальною особою або його поручителями. Якщо ж нестача кваліфікувалася як розкрадання, то її відшкодування відбувалося у десятикратному розмірі.

Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов'язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. Основною особливістю було те, що в той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах. А вже наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських міст-держав, за якого мало місце паралельне співіснування контролю на приватному та державному рівнях.