Розрив очікувань як вічний конфлікт між аудитором і клієнтом

Обмеженість можливостей аудиту добре відома аудиторам, але про неї не знає більшість споживачів фінансової інформації, яка підлягає аудиту. Ці обмеження обумовлені: рамками існуючої фінансової звітності (ніякий аудит не дає повної гарантії того, що фінансова звітність не містить суттєвих помилок, які можуть виникати внаслідок або невірної обробки облікових даних, або неправильного вибору та застосування принципів обліку і можуть бути не виявлені навіть при проведенні аудиту у відповідності з аудиторськими стандартами); побудовою системи внутрішнього контролю клієнта (при побудові системи контролю адміністрація виходить з аналізу витрат та прибутків. Крім того, жодна система контролю не може дати абсолютної гарантії, що фінансова звітність буде абсолютно точною); процесом аудиту та технікою його здійснення (аудитор бажав би мати достатню кількість прямих доказів по кожному факту, відображеному у фінансовому звіті, але це пов’язано з досить значними витратами як для клієнта, так і для користувача інформації. Крім того, неможливо зробити аудит подій та угод, які не відображені в документах. А також потреба у судженні та той факт, що більшість доказів є переконливими ніж остаточно стверджуючими, не дозволяють аудитору досягти абсолютної точності); суспільство покладає дуже велику відповідальність на аудиторів при несформованій цілісній системі фінансового контролю; користувачі погано розуміють обов’язки аудитора та специфіку його роботи; користувачі не знають і не розуміють концепцію суттєвості в аудиті; нагромадження протиріч у діючому законодавстві (в цих умовах аудитори часто стають їх пасивними заложниками).

Крім того, користувачі, мабуть, оцінюють якість аудиторської работи нижче, чим вона є насправді, – через невірне уявлення, що помилкова фінансова звітність (і, як висновок, нібито хибність аудиту) є передумовою банкрутства. У результаті вони висувають занадто завищені вимоги до аудиту, що створює феномен, який одержав назву «розрив очікувань», описаний Р. Монтгомері.

Повний розмір дефіциту очікувань можливий при розриві між найвищими очікуваннями користувачів від аудиту (які можуть бути як розумними, так і ні) і тим, що в дійсності дає аудит (сприйняття можуть бути як реалістичними, так і ні). Показники роботи аудитора та якість фінансової інформації передбачається діючими стандартами, але очікування коритсувачів часто виходять за рамки діючих стандартів аудиту та обліку і уявлення користувачів є таким, наче показникам роботи аудитора або перевіреній фінансовій інформації не вистачає того, чого вимагають від них діючі стандарти.

Нереалістичне очікування чи помилкове сприйняття результатів перевірки може підірвати довіру користувачів до аудиторів і до підтверженої інформації не менше, ніж реальні вади в аудиторських і облікових стандартах або у виконаній аудиторській роботі. Як би не було, важливо, щоб професіональні аудитори оцінювали реалістичність очікувань і уявлення користувачів. Якщо причинно-обумовлені очікування не відповідають вимогам стандартів або якщо аудитор недостатньо дотримується професійних стандартів, тоді неохідно поліпшити стандарти або роботу аудитора. У той же час якщо проблема в нерозумних очікуваннях користувачів або у помилковому сприйнятті результатів діяльності аудитора, то логічним буде змінити переваги користувачів.

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що розрив очікувань може виникати не тільки з причини недоліків фактичної діяльності аудитора, а ще й із-за нереальності і завищеності вимог користувачів до аудитора, який в силу укладеного договору або недосконалості законодавства, або обмеженні своїх повноважень і обов’язків не в змозі задовольнити часто завищені і нереальні вимоги користувачів.