Аналіз системних характеристик діяльності економічних систем.

В процесах підтримки прийняття рішень важливими є побудова, використання низки системних характеристик, які враховують особливості існуючої невизначеності та сценаріїв перманентних змін у трансформаційній економіці. Системні властивості рішень мають ураховувати, зокрема, такі системні характеристики як економічна безпека, ризик, а також стійкість, адаптивність, гнучкість, маневреність тощо.

Урахування названих характеристик дозволить глибше сягнути в сутність раціональних рішень стосовно процесів розвитку економічних систем за невизначеності вхідної інформації, дії збурюючи чинників, що є характерними для трансформаційної, і, особливо, для перехідної економіки.

Сучасні національні і міжнародні економічні концепції приділяють увагу таким новим аспектам економічного розвитку і зростання, як загальна організація економіки, конкурентоспроможність, стабільність, стійкість та здатність до виживання в екстремальних умовах, викликаних змінами внутрішнього і зовнішнього середовища.

Дедалі більшого значення набуває, зокрема, категорія економічної безпеки. Поняття економічної безпеки трактується як ступінь захищеності домогосподарства, підприємства, регіону економіки країни від негативного впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Сучасна економічна система і структура народного господарства мають бути організовані так, щоб забезпечити не лише ефективне функціонування економіки, а й мінімізувати основні загрози щодо її стійкості, стабільності, здатності до виживання, підвищення ефективності, конкурентоспроможності.

Практика дослідження економічних систем показала, що у якості системних характеристик в економіці, які враховують основні властивості економічних систем, варто прийняти такі: стійкість, надійність, напруженість, еластичність, інерційність, маневреність, ентропійний характер систем, наявність ризиків поведінки, ефективність економічних систем.

Найбільш вагомою ситемною характеристикою є характеристика стійкості. Стійкість системи відображає її здатність ефективно протистояти несприятливим внутрішнім і зовнішнім навантаженням, здатність адекватно і швидко змінювати свою внутрішню структуру відповідно до умов, які змінюються. Чим стійкішою буде система до несприятливих подій, тим життєздатнішою вона буде.

Поняття стійкості системи розглядається з позицій її можливої рівноваги. Якщо відомий стан системи і прогнозуються можливі збурення, то треба проаналізувати, чи може система після зміщення повернутися на свою початкову позицію. Стійкість визначає, зокрема те, що система в умовах стохастичного впливу зовнішніх чинників (збурень або загроз) не буде трансформуватися. Стабільність у цьому разі припускає не тільки інертність і нечутливість системи до зовнішніх загроз, а й гнучке її реагування на зміни внутрішніх і зовнішніх умов функціонування системи, з метою забезпечення стабільності її соціально-економічного стану.

Стан системи визначається її видом, характеристиками і інтенсивністю збурень. Як критерій можна вибрати деякий окіл стану системи як скінчену замкнуту множину її можливих станів за умови врахування зовнішніх дій. За умови, що стан системи в цій точці буде вважатися стійким відносно околу, якщо за малих змін входів система не виходитиме за цей окіл.

Таким чином, поняття стійкості системи означає, що малі відхилення вихідних параметрів не призводять до критичних змін значень на виході. Якщо Х – множина вихідних параметрів, а Y – множина значень на виході системи, то кожному х Î Х ставиться у відповідність y Î Y, тобто існує відображення F: F(x) = y. Тоді пара (x, y) називається стійкою, якщо малі відхилення х спричиняють незначні відхилення y.

Припустимо, що для системи економічної безпеки як вихідні дії розглядається множина загроз, а як виходи – множина станів системи. Тоді Х – множина всіх потенційно можливих збурень (загроз), Y – множина всіх можливих реакцій системи на ці збурення (стани системи), YХ, YY – деякі задані підмножини множин Х і Y відповідно, де YY – множина безпечних станів системи та існує відображення F: F(x) = y.

Система буде стійкою, коли множина Y функцій із підмножини Y Y визначена на множині Х дій і будь-яка підмножина дій Х ‘ з Х викликає підмножину функцій F(x ‘) з Y Y, тобто система стійка тоді, коли

D y Î YY $ Х | Dх ‘ Î Х Þ F(x ‘) Î YY.

Аналогічно система буде стійкою щодо YХ – допустимих загроз, якщо

D y Î YY $ YХ Î Х | Dх ‘ Î YХ Þ F(x ‘) Î YY.

Однією з основних цілей економічної системи є найбільш повне задоволення потреб, створення та підтримки економічної бази, яка здатна забезпечити виконання цієї вимоги. Для цього потрібно мати достатню кількість матеріальних, фінансових та інших ресурсів з метою впливу на розвиток соціально-економічних процесів, а також дієві інструменти та механізми впливу на економічну систему. Принципова можливість досягнення такого становища є ознакою керованості та стійкості в організаційно-економічному плані. Під останнім терміном розуміємо здатність системи зберігати соціально-економічну стабільність за постійної зміни умов функціонування. Такі збурення призводять до необхідності адаптації, а не рідко і до трансформації зміни організаційно-функціональних структур.

Таким чином, економічна стійкість системи визначається наявністю підсистеми, яка ефективно управляє взаємодією різних контурів збурень.

Основне завдання управління економічною стійкістю системи пов‘язане з дослідженням процесів планування розвитку та функціонування. Показник економічної стійкості можна розглядати як один із критеріїв оптимальності, який враховує, зокрема, динаміку вподобань кінцевого споживача, динаміку виробництва, розвитку, які можна розглядати як композицію локальних критеріїв оптимальності.

Кожний із блоків або кожна із підсистем оптимізуються окремо за своїми локальними критеріями з використанням відповідних методів. Наприклад, функціонування виробництва оптимізується методами формування виробничої програми за умови зміни попиту; оптимізація перевезень може бути реалізована розв ‘язанням комплексу транспортних задач; розподіл ресурсів оптимізується за допомогою комплексу задач управління запасами тощо.

Глобальний критерій оптимальності може розглядатися у вигляді

D Q = Q* – Qф,

де Q* – бажаний стійкий стан економічної системи; Qф – фактично досягнутий стан стійкості системи.

Задачею управління економічною стійкістю системи є мінімізація показника D Q.

Однак показник організаційно-економічної стійкості є якісним показником, що не зовсім зручно в аналізі. Тому потрібно ввести поняття інтегрованого показника стійкості, який має враховувати в собі відповідні кількісні показники, які характеризують різні грані функціонування економічної системи.

На стан системи впливає низка чинників, які характеризують:

фінансово-економічну стабільність;

рівень споживання: кінцевого і виробничого;

виробничо-технологічний потенціал (стан основних виробничих фондів);

екологічну ситуацію;

ступінь задоволення соціальних потреб населення.

Стійкість системи залежить від ступеня відхилення кожного із низки обраних показників від відповідного ідеального чи нормативного значення.

Інтегральний показник оцінки економічної стійкості припускає аналіз всіх економічних процесів, а також сукупності заходів, які могли б поліпшити цей показник, і його можна отримати шляхом композиції всіх обраних локальних показників.

Можна виокремити групи показників, які характеризують:

обсяги виробництва та реалізації;

виробничо-технічний потенціал;

фінансово-економічну діяльність тощо.

Перша група показників містить показники, котрі характеризують: обсяги реалізації, розміри потенційно можливого збільшення обсягів реалізації, обсяги економічних втрат, які пов ‘язані з недостатніми обсягами виробництва і незадовільним споживанням. Показники обсягів виробництва необхідні для оцінки виробничого потенціалу системи, її функціонування в зовнішньому середовищі.

Показники другої групи необхідні для оцінювання потенційних можливостей виробництва за рахунок відповідних трансформацій, шляхом впровадження нових методів організації виробництва та нових технологій. Вони характеризують рівень науково-технічного прогресу, ефективність системи управління, оптимальність завантаження виробничих фондів тощо.

Показники, що характеризують фінансово-економічну стабільність, відображають рівень фінансової стійкості, незалежності й самодостатності системи, тобто наявність і можливість формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на всіх рівнях ієрархії управління.

Чинники зовнішнього середовища, котрі впливають на економічну безпеку та стійкість системи, об ‘єктивно впливають на її виробничо-господарський стан. Ці показники характеризують, зокрема, експортний потенціал системи, залежність від імпорту.

На підґрунті композиції всіх показників, наведених вище, визначається інтегральний показник стійкості економічного стану системи, який буде характеризувати допустимий рівень економічної безпеки. Аналіз структури інтегрального показника стійкості дозволяє судити про допущені недоліки в системі управління, які призводять до дестабілізації її стійкості.

Аналіз чинників, які впливають на стійкість системи, дозволяє розділити їх на дві групи:

чинники, котрі визначають надійність (самодостатність і потенціал) системи;

чинники, котрі впливають на ефективність системи (обсяг нереалізованих можливостей, незадовільне споживання тощо).

Таким чином, стійкість економічної системи визначається сукупністю двох важливих показників: ефективністю і надійністю.

Розробка стратегії діяльності будь-якого підприємства покликана забезпечити його існування в будь-якій ситуації, оскільки своєчасно передбачає можливі зміни на ринку, їх вплив на його діяльність, контроль за даним процесом. Іншими словами, стратегія повинна відображати всі можливі ризики, які становлять загрозу подальшій діяльності підприємства. У завдання розробки та впровадження стратегії входять: визначення оперативних та стратегічних цілей розвитку, управління всією діяльністю, формування і практична реалізація системи заходів, що забезпечать, незалежно від стану ринку, реалізацію орієнтованих на майбутнє стратегічних планів підприємства, максимальне використання всіх можливостей останнього для досягнення високого рівня прибутковості та ліквідності, своєчасних змін в управлінні з метою усунення труднощів та ефективного використання нових можливостей. Тобто, ставиться за мету енергійне використання сильних сторін діяльності підприємства з одночасною розробкою та впровадженням заходів для укріплення його слабких позицій, реалізації всіх можливостей та запобігання небезпечним ситуаціям, що відображають ризик овість того чи іншого напрямку підприємницької діяльності. Цього можна досягнути лише використовуючи системні характеристики.

 

 

Література:

Системний аналіз// Шарапов О.Д., Терехов Л.Л., Сіднєв С.П.- Київ: Вища школа 1993.

Моделювання економіки// Вітлінський В.В.- Київ: КНЕУ 2003.

Вітлінський В., Пернарівський О. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку.//Банківська справа.–2000.-№6.-С.48-51.

Економетрія// Наконечний С.І., Терещенко Т.О., Романюк Т.П. - Київ: КНЕУ 2004.